Газета по-надвірнянськи
 

«Боротьба наша – справедлива».

24 лютого 2023, 14:27 | Рубрика: Бійці передової Версія для друку Версія для друку 3,501 переглядів

Як науковець-філолог Михайло Ковальчук воює на фронті

44-річний Михайло Ковальчук, уродженець Середнього Майдану, очолював кафедру філології Коломийського навчально-наукового інституту Прикарпатського національного університету, згодом працював за кордоном. На початку повномасштабного вторгнення РФ повернувся в Україну, щоб боронити рідну землю. Зараз Михайло Ковальчук воює на півдні України в інженерному підрозділі ЗСУ. У вільний час читає книжки, іноді й грає у футбол з дітьми з прифронтових сіл. Про науковця-філолога, який став солдатом, його мотивацію, мрії та переконання – у нашому матеріалі.

328356963_1150875368960406_

Переформатовуватися з науковця в солдата – «романтика», яку не переповісти

– Повномасштабне вторгнення Росії в Україну розпочалося 24 лютого 2022 року. Але для мене російсько-українська війна почалася, коли я ще учнем прочитав в «Історії України» про перші спустошливі набіги «братів» із північного сходу на наші землі, починаючи з часів Київської Русі й закінчуючи їхніми нелюдськими злочинами XX-XXI століть.

Причиною цієї війни стало, на мою думку, свавілля зла на цій планеті. Чому повернувся в Україну воювати? Тому що не зміг просто спостерігати за перебігом подій зі стрічок новин, хотілося бути більш корисним. Як виявилося, значною мірою завдяки таким «ентузіастам», як ми, лінія фронту й тримається там, де вона зараз тримається.

Переформатовуватися з науковця в солдата – «романтика», яку не переповісти. У війську я ніколи не служив, весь час працював у сфері освіти. Але ще в дитинстві захоплювався старшими хлопцями у військових одностроях. І щось мені весь час підказувало, що я таки одягну колись військову форму. Справдилося таки.

Таким єднанням українців неможливо не захоплюватися. До прикладу, у моєму відносно нечисленному підрозділі служать хлопці з Коломийщини, Косівщини, Дніпропетровщини, Луганщини, Харківщини, Черкащини, Київщини. А це – лише один підрозділ територіальної оборони з Івано-Франківської області.

На війні для мирної людини все нове, незвідане

– Починав опановувати нову для себе військову спеціальність, підтверджуючи народну мудрість «Вік живи – вік учись». Так само робили й інші, хоча було й багато хлопців із військовим досвідом. А щодо колег-науковців, то приємно відзначити, що їх у різних військових частинах служить чимало. Є і в нашій такі.

655ccdd91b1c2200

На війні для мирної людини все нове, незвідане. Але найбільший подив (і цей подив приємний) викликає можливість і вміння кожного, хто став у лави бійців, досить швидко й легко адаптуватися до важких воєнних буднів. Направду, складається враження, що той чи інший новобранець уже хтозна-скільки відслужив в армії. І це – незалежно від віку, фізичних можливостей.

Комусь, звичайно, стає в пригоді добра фізична підготовка, хтось досягає результату завдяки своїм старанням. Але всіх без винятку об’єднує спільна мета – будь-що перемогти й відкинути з нашої землі ненависного ворога.

Війна – це така ж «школа життя», формування особистості, тільки трішки суворіша.

Нещодавно при виконанні натрапив на розбомблену бібліотеку

– Книжки ніколи не закидаю. У вільний час (трапляється інколи і такий у фронтовиків) залюбки читаю художні твори, які передають з дому. Деякі фахові (як філологічні, так і військові) – «здираю» з Інтернету. Так відпочиваю від теперішньої «основної роботи».

А нещодавно при виконанні завдання натрапив на розбомблену бібліотеку в одному з так званих «межових» сіл. І там знайшов цікаві книжки, хоча й не було в кого… оформити читацький абонемент.

Загалом, коли є можливість, подобається знову прочитувати українських чи іноземних класиків, знайомих ще зі шкільної чи університетської програми. З часом, з настанням зрілості приходить і нове сприйняття колись прочитаного, знаходиш багато цінного і для сьогодення.

Захоплююсь, звичайно, й сучасною літературою. В Україні з’являються все нові й нові цікаві твори сучасних авторів. Але саме зараз, на жаль, вільного часу дуже не вистачає на такі речі.

326576550_583096183315241_1

«Який же, цікаво, з сьогоднішніх трофеїв, що на плиті, найбільш цінний – граната чи писанка(!)… А здобуті (точніше, знайдені) ці трофеї в адмін.-культурному Центрі одного з так званих «лінійних» сіл. Вірю й переконаний, що цей Центр у такому колись симпатичному й розвиненому, а сьогодні безлюдному й повністю зруйнованому селі, запрацює з новою силою. Бо дуже шкода, якщо пропаде така бібліотека, такий спортзал і багато чого іншого. Треба відновлювати…»

(допис-враження Михайла Ковальчука від військових трофеїв на початку лютого ц. р.)

Освіта повинна бути українською за змістом, а не лише за формою

– Одне з першочергових завдань, які постануть перед українським суспільством після війни, – подбати про гуманітарну складову нашої освіти, від якої залежить формування майбутніх громадян України. А якщо формуємо майбутніх громадян України, то й освіта повинна стати українською за змістом, а не лише за формою.

Про це варто подбати на державному рівні. Зокрема, й через систему законного державного стимулювання викладання й навчання українською мовою. Та й узагалі необхідно, щоб держава нарешті «повернулася обличчям» до освіти й освітян. Педагоги, викладачі в Україні зараз, працюючи в середньому за зарплату еквівалентом у 200-250 доларів, просто виживають, хто як може. Вони змушені шукати додаткових засобів для прожиття.

Наприклад, особисто я, кандидат наук, доцент, змушений був під час відпустки тричі їхати за кордон і працювати на будівництві. Таким чином, опановував ще одну спеціальність. Бо ж жити й забезпечувати сім’ю за таку оплату викладацької праці практично неможливо.

І така практика дуже поширена не лише в освітян, а й у працівників інших низькооплачуваних бюджетних сфер: культури, медицини, місцевого самоврядування. Звідси й певне розчарування людей у своїй праці.

Тому далеко не всі вчителі у нас ідуть, як у відомому гаслі, «на роботу – з радістю, а з роботи – з гордістю». А так мало б бути, бо ж і президент, і прем’єр-міністр, і депутат, і суддя – всі вийшли з-за учнівської й студентської парти.

У деяких селах вдавалося навіть у вільну хвилину поганяти з малечею м’яча

– Місцеві жителі – цікава тема. Як і деінде, люди тут різні. Відрадно спостерігати назагал прихильне ставлення до наших військових. Люди часто пропонують всіляку допомогу: чи продуктами й необхідними побутовим речами, чи порадою й просто добрим словом.

Коли трапляється нагода, то охоче спілкуюся з місцевими сусідами – людьми різного віку. Товариші в підрозділі жартома називають мене уповноваженим у справах зв’язків з громадськістю.

І дійсно, в усіх населених пунктах, де ми розміщувалися, вже маю чимало добрих друзів. Вони щоразу телефонують, щиро хвилюються за нас. А в деяких селах вдавалося навіть у вільну хвилину поганяти з малечею м’яча. Від дітей особливо відчуваєш щиру, непідробну підтримку.

Не буду загадувати наперед, тому що тут зараз дуже ще багато роботи

– Часто повторюю собі класичну біблійну фразу: «І це минеться». Тільки з однією поправкою – оптимістичною: «Буде краще, а не гірше».

На війні додає сил внутрішнє переконання, що боротьба наша – справедлива. Ну і, звичайно, величезна підтримка рідних, друзів, волонтерів. Не тільки моральна, але й матеріальна насамперед необхідними для нашої роботи речами, особливо від друзів, які проживають за кордоном.

Мої рідні ретельно стежать за новинами, тому нічого від них й не приховаєш. Але не все ж і розповідатимеш, особливо старшим родичам – військова таємниця.

Зі своїми колегами-науковцями й колишніми студентами «тримаємо зв’язок». Вони, зазвичай, висловлюють нам, українським військовим, щиру підтримку, моляться. І це, повірте, дуже відчувається, підіймає настрій, неабияк надихає.

Про те, що буду робити після перемоги, поки не думаю. Не буду загадувати наперед, тому що тут зараз дуже ще багато роботи.

Що хотів би сказати тим, котрі зараз у тилу? Звертаюся традиційними для нас словами: «Бажаю здоров’я, перемоги й миру!» І, звичайно, будь-яким чином долучатися до спільного наближення такої довгоочікуваної перемоги.

Наталія ДИМНІЧ,

«Суспільне. Новини».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!