«Мовчати не можна говорити»

або Як наважитись на зміни

Ми – досі суспільство, яке толерує насильство. І кривдники, і постраждалі, і спостерігачі своїми замовчуваннями (нерідко кількарічними) про скоєння злочину створюють свідомо чи несвідомо небезпечне суспільство. Важливо правильно поставити розділовий знак між словами, що у нашому заголовку, бо від цього залежатимуть наші подальші дії та спосіб життя.

На жаль, часто ті, хто страждають від насильства, воліють мовчати про насильство, щоб не почути від когось «сама винна», не піддатися суспільного осуду і дискримінації. Бо, «як потім в очі дивитися?»… Але такі думки-твердження – помилкові. Насильство – це кримінальний злочин, за який кривдники мають отримати відповідне покарання.

• За десятки років боротьби проти гендернозумовленого та домашнього насильства ця проблема перейшла з «приватної» у публічну, її вирішують на державному рівні. У 2018 році прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Минулоріч, 21 червня, український уряд зробив ще один вагомий крок – ратифікував «Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (скорочено – Стамбульську конвенцію).

Цей документ встановлює кримінальну відповідальність за переслідування, психологічне, фізичне, сексуальне насильство, зокрема, зґвалтування, сексуальне домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт чи стерилізацію, насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях, торгівлю людьми, ґендерну дискримінацію. Ця угода покликана захищати і права чоловіків, які також зазнають насильства, але більшої уваги надає жінкам, оскільки вони найчастіше потерпають від домашнього і гендерного насильства, вчинене чоловіками.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець торік повідомив, що за інформацією ПРООН від фізичного домашнього насильства у країні страждає близько 2 мільйонів людей. Статистика вказує, що у понад 80 % – це насильство чоловіків щодо жінок. Щороку від домашнього насильства гинуть 600 жінок. Вони у всьому світі зазнають фізичного, психологічного, економічного, сексуального насильства. Найчастіше, боротьба з цим – це ходіння по колу. Після умовного «примирення» з кривдником, він у більшості випадках повертається до насильства знову.

• Водночас, у перші місяці повномасштабного вторгнення рф в Україну, за перші пів року 2022-го Офіс Генерального прокурора зафіксував на 56% менше кримінальних проваджень у контексті домашнього насильства, ніж за аналогічний період 2021 року. Така інформація міститься у дослідженні аналітичного Центру ЮрФем «Домашнє насильство в Україні: реагування в умовах війни». (Проект дослідження (РЄ).docx – копія.docx (jurfem.com.ua)

Однак це не означає, що рівень домашнього насильства зменшився. Навпаки, це може свідчити, зокрема, що у людей обмежений доступ до правоохоронних органів, юридичних та правових бюро, вони проживають на тимчасово окупованих територіях, також мільйони українців вимушено переїхали в інші області держави або за її межі тощо. Наприклад, ті постраждалі, які опинилися на тимчасово окупованій території України, не можуть повідомити про випадки кримінальних правопорушень, бо на цих територіях тимчасово не функціонують органи державної влади України. Крім того, на фоні війни може відбуватися применшення власних страждань через домашнє насильство, що ще більше ускладнює ситуацію.

Як розпізнати насильство від конфліктної ситуації?

Гендернозумовлене насильство є одним із найбільших порушень прав людини у світі. Це насильство спрямоване проти особи через її гендерну належність, або насильство, яке непропорційно впливає на осіб певної статі.

«Насильство щодо жінок є найпоширенішою причиною смерті та інвалідності серед жінок репродуктивного віку. Воно не завжди позбавляє життя, але майже завжди підриває здоров’я, порушує безпеку та незалежність постраждалих. При цьому гендернозумовлене насильство часто приховують через звинувачення жертви та безкарність злочинців. Як наслідок – набуває системного характеру. Однією з найголовніших його причин є гендерна нерівність у суспільстві, де чоловіки зловживають своєю владою щодо жінок», – пояснює Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» на своїй офіційній сторінці у Фейсбук https://www.facebook.com/lastradaukraine/posts/1997840736959667/

Домашнє насильство – умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Тобто кривдник не прагне вирішити конфліктну ситуацію, а навпаки, загострює її, «підкріплюючи» своїми прямими агресивними діями щодо особи.

Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій усіх осіб, що залучені до конфлікту. У конфлікті немає домінантної сторони, як у насильства, обидві – в однаковій позиції сили. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не обов’язково.

Чому переважно потерпають жінки і дівчата?

Дуже часто у нашому суспільстві виправдовують насильство, звинувачуючи у ньому самих постраждалих. Це явище називається віктимблеймінгом. Він небезпечний тим, що посилює травматизацію потерпілих, змушує їх замовчувати факт насильства, не звертатися за допомогою. А, отже, потерпіла, яка потребує підтримки, емпатії та захисту, натомість чує фрази «ти сама винна». Тому вона замикається в собі, як мушля, стає пасивною та асоціативною.

Ось зухвалий «свіжий» злочин, який нещодавно стався у Києві, де група молодих чоловіків «запрошували» жінок (дівчат) до своєї найманої квартири, накачували їх алкогольними напоями і транквілізаторами, а відтак ґвалтували, знущалися із них, напівпритомних та оголених, виставляли ці огидні розваги у соцмережу. І прикро те, що такий контент мав свого покупця, зацікавлював інших, отримував схвальні відгуки, а один із чоловіків навіть тішився «своєю популярністю». Гірше того, організатори «п`яних вечірок» вважають, що «дівчата самі винні», пішли на вечірку, вживали алкоголь, «спровокували», «напросилися», не так одяглись тощо. Але завдяки суспільному розголосу цими чоловіками зайнялися правоохоронні органи.

Щоб побороти віктимблеймінг у суспільстві, потрібний розголос про кривдника та його засудження, аби це стало stop-сигналом для наступних насильників. Потерпілим не треба соромитися, чи думати, що то їхня провина, їхній сором, навпаки, це – злочин тільки насильників.

• Здоровими вважаються стосунки тоді, коли партнери (подружня пара) є рівноправними та панує взаємо-довіра, -підтримка, -розуміння, -співчутливість, -турбота. Коли разом долаєте життєві труднощі, вирішуєте сімейні питання, а не уникаєте їх, виконуєте побутову роботу, цінуєте дрібниці та вмієте насолоджуватися найменшими проявами уваги і любові.

Агресори проявляють свої насильницькі дії до людини, щоб досягти влади і контролю над нею. Наприклад, «ти будеш жити так, як я сказав», «ти – кращого не заслуговуєш». Тобто, він диктує, а ти підкоряєшся. Чоловік використовує свою стратегію: психологічно тисне на потерпілу, потім чинить фізичне насильство, економічне і т. д.

Насильство може проявлятися не відразу. Спершу, наприклад, чоловік оточує своєю надмірною опікою, усе вирішує за жінку, не питаючи її думки (!), буцімто, захищаючи чи відгороджуючи її від зайвих клопотів. Вона ж вважає це за приємність і турботу. Та згодом така опіка перетворюється на насильство.

• Чимало жінок миряться з насильством, мовляв: «Мушу терпіти, такий мій хрест». Та це не означає, що діти також мають страждати. Вони так само є потерпілими, отримують психологічну травму, це негативно впливає на їхнє майбутнє життя. У них виникає низка емоційних і поведінкових проблем, у т.ч. тривога, депресія, погані успіхи в школі, низька самооцінка, непослух, скарги на фізичне здоров’я, замкнутість тощо. Діти можуть переймати модель поведінки батьків і відтворювати її у своєму дорослому житті: агресію застосовувати до партнерів чи партнерок, батьків, своїх майбутніх дітей.

Щоб запобігти цьому злочину серед дітей, зокрема, у нашій Надвірнянській територіальній громаді, служба у справах дітей Надвірнянської міської ради спільно із працівниками ювенальної превенції Надвірнянської райвідділу поліції, міського центру соціальних служб, поліцейськими, бюро безоплатної правової допомоги, філії державної установи «Центр пробації» систематично долучаються до Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства», проводять профілактичні тренінги, «круглі столи» у навчальних закладах, розповідають про права й обов`язки дітей, як мають правильно діяти, якщо опинилися у згаданій ситуації, роздають буклети «Як уберегти себе від насильства», а також учнівству і студентству демонструють тематичні відео-ролики та фільми.

Директорка служби дітей Надвірнянської міської ради Тетяна Писклинець зауважила, що у Надвірнянській територіальній громаді за крайні два роки не зареєстровано офіційних звернень про насильство щодо дітей. Це, з одного боку, тішить, але, з іншого боку, насторожує, чи такі факти не приховують у сім`ях.

Фахівці із соціальної роботи міського центру соціальних служб Офісу соціальних послуг Надвірнянської міської ради профілактично працюють із сім`ями, дітьми та молоддю, які зіткнулися зі складними життєвими обставинами. Їх беруть під соціальний супровід, проводять бесіди щодо різних соціальних проблем, у т. ч. про складні стосунки у сім`ї, як запобігти домашньому насильству, про забезпечення рівних прав жінок та чоловіків, про шкоду від алкогольної залежності та безробіття. Бо часто трапляється, що багато осіб у п`яному стані починають свої агресивні розбірки.

За словами керівниці міського центру соцслужб Ольги Томин, за минулий рік офіційних звернень щодо домашнього (сімейного) насильства вони не фіксували.

Та це не означає, що у Надвірнянській громаді чи районі відсутнє насильство. Старший інспектор відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності ГУ НП в Івано-Франківській області, майор поліції Андрій Бойчук надав таку статистику: за 2022 рік Надвірнянський райвідділ поліції прийняв 1097 звернень, із них 761 – від жінок та жодної заяви від дитини.

До територіальних підрозділів поліції області надійшло 12 227 заяв і повідомлень про вчинені правопорушення й інші події, пов’язані із домашнім насильством, із них 10014 – від жінок та 401 – від дітей. За цим фактом склали 4538 адміністративних протоколів за порушення вимог ст. 173-2 (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) КУпАП. Правоохоронці розслідували 138 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1 КК України. При реагуванні на всі факти, пов’язані із домашнім насильством, винесено 1935 термінових заборонних приписів та суд виніс 14 обмежувальних приписів стосовно кривдника.

Переважно постраждалі через короткий період забирають заяву і справа про порушника до суду не доходить. Тому, що йдуть на примирення через фінансову та майнову залежність, через психологічний тиск з боку кривдника, не вірять, що цю ситуацію можна вирішити. А якщо і звернулися до суду, то на плечі потерпілих лягають судові фінансові витрати, які вони не спроможні оплатити.

• І таким чином, роками крутяться у «колесі насильства»: від наростання напруги у стосунках (постраждала відчуває страх і потребу «задобрити» кривдника) і вибуху-інциденту (побої, звинувачення, погрози, біль) до дистанціювання (кривдник і потерпіла віддаляються одне від одного, він заперечує, що вчинив насильство, звинувачує її) та заспокоєння – агресор вибачається, обіцяє, що такого більше не станеться, деякі обіцянки виконує, а жінка у той час звертається із заявою у поліцію, а невдовзі її забирає, бо пробачає кривднику, адже раніше знала його добрим та спокійним. І такий цикл повторюється все частіше.

І не забуваймо, що свою частку до статистики про насильство внесе і війна. Ті, хто повертатиметься додому, потребуватимуть особливої допомоги – медичної, психологічної, психотерапевтичної, щоб адаптуватися у мирному житті, стабілізувати свій емоційний стан. І важливо, щоб з`ясування побутових сімейних проблем не стало болісним у прямому сенсі для рідних.

Куди звертатися потерпілим за допомогою?

Ви можете викликати поліцію за телефоном «102» або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Правоохоронці, зокрема, винесуть кривдникові терміновий заборонний припис, нададуть вам пораду щодо подальших дій та наявних надавачів послуг, а також скерують вас (разом із дітьми) до безпечного тимчасового притулку (кризових і соціально-психологічних центрів) для постраждалих осіб в Івано-Франківській області.

Це: ГО «Д.О.М.48.24» (денний центр соціально-психологічної допомоги постраждалим особам від домашнього та насильства за ознакою статі Калуської ТГ);

обласний Центр соціально-психологічної допомоги у смт. Верховина;

Івано-Франківський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей (м. Івано-Франківськ);

Міжрегіональний центр соціально-психологічної реабілітації дітей в Івано-Франківській області;

Долинський обласний центр соціальної підтримки дітей та сімей «теплий дім» Івано-Франківської обласної ради.

Звернутися до міського центру соціальних служб Офісу соціальних послуг Надвірнянської міської ради (м. Надвірна, майдан Шевченка, 39); Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради (м. Надвірна, майдан Шевченка, 33); Надвірнянського бюро безоплатної правової допомоги (м. Надвірна, вул. Грушевського, 18).

Повідомити на «гарячі лінії»: за номером 15-47 (з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей); Національну лінію – з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів) або на короткий номер (безкоштовно з мобільних телефонів) 116-123; єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги (цілодобово, безкоштовно) 0-800-213-103.

Зателефонувавши на будь-який з цих номерів, можна отримати психосоціальну і юридичну підтримку та консультацію щодо подальших дій.

Якщо постраждалі замовчуватимуть факти про насильство, не звертатимуться за допомогою, не винесуть «сміття за межі власної оселі», терпітимуть кривдників, то домашнє насильство і насильство щодо статі тільки кількісно збільшуватиметься, зростатиме, а безкарність за злочини й далі розв’язуватиме руки кривдникам.

Не дозволяйте, щоб насильство стало нормою у стосунках між партнерами та в сім`ї, у житті. Це ганебне явище потрібно викорінювати із суспільного життя українців.

Ніхто не має права кривдити людину, завдавати їй болю, спричинювати страждання. Свобода людини – найвища цінність. Тому мовчати однозначно не можна, потрібно говорити і діяти, наважуватися на зміни!

Ілона ПАВЛЮК.