Газета по-надвірнянськи
 

Любов ЯВОРСЬКА: «Працюю так, щоб між владою і людиною не виникало бар`єрів»

24 березня 2023, 12:48 | Рубрика: Людина та її справа, Ми - українці Версія для друку Версія для друку 3,518 переглядів

Староста села Заріччя цінить у своїй роботі справедливість і людяність

Жінки – зовсім не «слабка стать», як стереотипно вважають у народі, а рівні партнери – у політиці, бізнесі, державній службі, місцевому самоврядуванні, стосунках та сім’ї. Вони – сильні, сміливі, витривалі, рішучі та мотивовані і водночас чуйні, добрі, люблячі й дбайливі. Вони взяли до рук зброю, щоб захистити Українську Державу від російських зайд, цілодобово волонтерять, лікують, тримають міцний тил, підтримують ЗСУ, навчають і виховують дітей, приймають переселенців, керують управліннями, організаціями, громадами тощо.

Не одну із цих «ролей» на місці, у своєму тилу, виконує моя співрозмовниця 54-річна Любов Степанівна Яворська. У своїй діяльності вона поєднала посаду старости з волонтерською працею та депутатством, а також є дружиною, матусею, бабусею із тонкою ліричною душею.

 Любов

Староста Любов Яворська спільно зі щирими й небайдужими односельцями виготовляють «стратегічний продукт» для воїнів ЗСУ – понад 700 банок м`ясних консервів.

 Народилася у с. Заріччя у Надвірнянщині. У самоврядуванні вже 22 роки. Перші її професійні кроки розпочались у 2001-му діловодом, згодом спеціалістом Зарічанської сільської ради. Із 2018-го по 2019-й виконувала обов`язки старости рідного села. За поданням селищного голови її кандидатури і найбільшою кількістю голосів виборців вона обрана депутатом районної та селищної рад, а також старостою села.

Серед 8-ми територіальних громад Надвірнянського району, до яких входять 26 старостинських округів, старостами працюють 4 жінки і 22 чоловіки. Гендерна структура, як бачимо, непропорційна. Можливо, досі вважають, що «жінкам не місце у політиці і самоврядуванні». Але досягти балансу можна у наступних місцевих виборах, оскільки держава у 2020-му запровадила 40-відсоткову гендерну квоту для збільшення кількості жінок серед депутатiв.

За плечима Любові Яворської – багаторічна депутатська робота п’ятого-шостого скликань Зарічанської сільської та сьомого – Делятинської селищної рад. Із 2020-го відмінно виконує свої депутатські повноваження на рівні району. Вона – членкиня постійної комісії районної ради мандатної, з питань депутатської діяльності, захисту прав людини, законності та правопорядку, має щире бажання покращити життя краян. У своїй роботі послуговується підтримкою 37 колег, зокрема, 12 депутаток.

Беручись за «нові» обов`язки як староста, Любов Яворська, насамперед, хотіла зробити більший, реальніший доступ жителів села до органів влади.

– Адже староста – це основний комунікатор між владою і громадою, а також – психолог, до якого звертаються люди за допомогою. За ці роки я вибудувала дуже хорошу комунікацію між людьми та владою, мене чують. Коли звертаюся до селищного голови із питаннями, які турбують моїх селян, то на засіданні виконкому і сесіях Делятинської селищної ради ТГ, якій підпорядковується село Заріччя, приймають відповідні рішення, підтримують і по мірі можливості допомагають. Стараюся і прагну, аби у селі, громаді більше дбали про соціально незахищених – малозабезпечених, одиноких, хворих людей, про тих, котрі не в змозі самі собі влаштувати необхідні умови проживання, – розповіла пані Любов.

Каже, що в людях найбільше цінує такі чесноти: справедливість, чесніть і великодушність. Вона, дотримуючись чинного законодавства, йде завжди людині назустріч у вирішенні питань. – А якщо не вдається виконати певний запит, то спокійно і доступно все роз`яснюю, оминаючи будь-які грубі висловлювання. Працюю так, щоб не виникало між владою і людиною бар`єрів. Основне у такій роботі – розуміння, – додала очільниця села.

Любов Степанівна прагнула, щоб жителі Заріччя повсякчас були інформовані, аби перебували у полі зору як місцевої громади, так і територіальної. Щоб люди бачили, чули, знали. Для цього у соцмережах вона створила сторінки, на яких розповідає про свою діяльність, публікує важливу інформацію, оголошення, події, що зробили і що ще мають зробити тощо. Коли є потреба, то звертається до односельців. Відбувається така комунікація між старостою й людьми: здавалось би проста, належно і щоденно вартісна для сільського жителя. Загалом за її FB-сторінкою можна скласти вельми цікавий життєпис села. Чого лише вартують дописи про допомогу нинішнім воїнам-захисникам, але про це згодом.

Керівниця гірського карпатського Заріччя щотижня по вівторках, якщо є на місці, приймає своїх сільських виборців. Інколи до неї звертаються із життєвими проблемами, аби підтримати, знайти шляхи їх вирішення. Також місцеві ґазди і ґаздині клопочуться, зокрема, про ремонт сільських вулиць, їх освітлення, надання матеріальної одноразової допомоги хворим, отримання субсидії на комунальні послуги тощо. І цього «спеціального» дня замало. Бо владнати усі запити за один раз – складно. Тому її двері як робочі, так і домашні, завжди відчинені. Вона працює, як мовиться, двадцять чотири години на сім днів.

Любов Яворська у мирний час брала участь у написанні різних проектів, програм, також у навчальних заходах, наприклад, у міжнародних воркшопах у Києві. За її словами, такі зустрічі із представниками всіх громад України дали позитивний результат у плані як правильно по-європейськи організовувати роботу із громадою сіл, у системі самоврядування, у територіальних громадах, а також обмінялися досвідом, почерпнули нового і корисного для подальшої вдалої праці.

– Чи вдалося Вам реалізувати окреслені питання для покращення життєдіяльності села? Чого вдалося досягнути?

– Щоб село розвивалося, покращувалася його інфраструктура, потрібно залучати фінансові потоки, «озвучувати» потреби села на районному, обласному і державному рівнях, домагатися їх виконання. Я «стукаю в усі двері» для залучення інвестицій. Велику роль у цьому відіграє наша спільна праця із Делятинським селищним головою Богданом Клим`юком та участь у грантових проектах. Також фінансово допомагають Івано-Франківські обласна рада й облдержадміністрація. Завдяки їхньому фінансуванню у нашому селі вдалося спорудити унікальний в області спортивний зал (прибудований до ліцею ім. Володимира Яворського), в якому можна проводити навіть всеукраїнські змагання. Цей універсальний зал зараз у великому попиті: щодня, зранку до пізнього вечора, хлопці й дівчата та громада грають у футбол, волейбол, баскетбол, теніс.

Змайстрували багатофункціональний спортивний майданчик зі штучним покриттям. Громада дуже потребувала сучасної безкоштовної спортивної інфраструктури. Цьому не просто тішаться діти, молодь і дорослі, а реально користуються, бо раніше село не мало облаштованих місць для заняття спортом.

Побудували зону відпочинку з альтанками, мангалами, також – через гору Маливо проліг 5-кілометровий туристичний маршрут «Стежка Барона», де можна оздоровитися ароматами тису ягідного. Сама природа є дивовижно красивою зі всіма принадами – гаями, плаями, гірськими скелястими вершинами, річками Ославкою та Прутом, водоспадами, а ще соляні джерела, з яких місцеві і приїжджі набирають собі солі-сировиці. У задумах Любові Яворської ще побудувати велодоріжки, щоб і місцеві жителі, і гості-відпочивальники могли займатися велоспортом. Бо сама місцевість, яка розкинулася на рівнинному плато, дозволяє це виконати.

За кошти обласного бюджету капітально відремонтували кімнати на горищі у ЗДО «Золотий Колосок» с. Заріччя, в якому виховують понад півсотні діток.

Також частково на трьох вулицях зробили асфальтне покриття, «проблемні» дороги – підсипали щебнем. Дбаємо і про культуру прибирання та чистоту нашої території. Організувала систематичний збір і вивезення сміття, косимо, облагороджуємо території. Збираємо окремо скляні вироби і 3-4 рази у рік підрядна фірма їх вивозить.

Потурбувалися і про екологію села. Крім того, що прибирають цвинтар, селяни перестали спалювати штучні вінки та квіти з могил родичів та близьких, бо просто їх не приносять, – наголосила співрозмовниця.

Не вдалося пані Любові завершити розпочате будівництво сільського стадіону, а також нового цвинтаря, бо теперішній уже вичерпав свій ресурс, його територія переповнена, для поховань місць не вистачає. Нова 2,5-гектарна територія цвинтаря уже обгороджена, але потрібний ще паркан, капличка.

- Під час опадів і повеней у центрі села утворюється велике озеро, якого не повинно бути. Тому від цього місця до річки Прут потрібно викопати канаву завдовжки до 1,5 км і випустити зайву воду, щоб вона не додавала людям незручностей. Планів ще чимало, але втілити їх у реальність, як і вирішити згадані, можна після закінчення війни, бо чимало коштів направляємо на допомогу нашим військовослужбовцям ЗСУ.

– Як у Вас розпочалася волонтерська праця, хто першим підклав плече допомоги? З ким сьогодні об`єднуєте зусилля у зборі всього найнеобхіднішого для військових?

– Із села Заріччя сім десятків чоловіків вступили у лави ЗСУ. На сьогодні трьох воїнів за станом здоров`я демобілізували. Щоб допомогти нашим хлопцям-захисникам найнеобхіднішим – від шкарпеток і продуктів харчування до автівок, квадрокоптерів і приладів нічного бачення – вмить об`єдналися жителі нашого села. Люди приходили до мене і питали «що робити?», «чим допомогти?».

Хоч Любов Яворська каже, що не вважає себе волонтеркою, а просто добре виконує свою роботу як староста. У неї є велике вміння згуртовувати людей для спільної волонтерської праці, є велика взаємодовіра. До цієї благочинної справи долучаються усі – місцеві жителі, підприємці, церковні громади, заробітчани із-за кордону, кожна щира і небайдужа людина. Одні допомагають коштами, інші купують одяг, взуття, продукти харчування, ліки, старлінки, генератори або фізично докладаються, наприклад, роблять м`ясні консерви, ковбаси, сало, домашню випічку, різні смаколики, або – окопні свічки, маскувальні сітки, пічки-«буржуйки», а також – щирою молитвою до Господа, усім селом, особливо, коли наші воїни просять за них помолитися. Відтак шукаємо тих, які відвозять зібрані пакунки на буремний фронт. Зокрема, допомагають татарівські, делятинські, коломийські, ланчинські, богородчанські, львівські волонтери, яким довіряємо, бо провірені на правдивість.

– Великий фінансовий внесок є від односельців-заробітчан. Наприклад, найбільший наш доброчинець Михайло Гнатюк із Чикаго (уродженець Заріччя) від початку війни надав майже 4 млн. грн. на придбання найнеобхіднішого воїнам ЗСУ. Значну частку коштів він оплатив за м`ясо на тушонки (уже зроблено 9000 банок), на закупівлю автомобілів. Торік на Великодні свята заплатив за півтора тонни ковбасних виробів, які розподілили між нашими військовими частинами, зокрема, коломийськими «едельвейсами». Нещодавно Івано-Франківські обласна рада й облдержадміністрація відзначили Михайла Гнатюка медаллю «Доблесть Прикарпаття».

Спільно з односельцями та заробітчанами зібрали кошти і придбали понад 10 автівок на фронт, на запчастини та шини, на їх ремонт, на паливо. А ще – тисячі пар взуття, спідньої і термобілизни, шкарпеток. Жодне прохання бійців не залишаємо поза увагою, – мовила Любов Степанівна.

І про кожен новий збір «гуманітарки» чи відправки готового вантажу на передову пані Любов повідомляє на своїх сторінках у Фейсбуці і Телеграм-каналі.

– У перші місяці російсько-московського збройного вторгнення великий обсяг гуманітарної допомоги відправляли у Київську область, передусім, у Бучу, Ірпінь.

Церковні громади дуже допомагають: православна – торік зібрала майже 200 тис. грн. і цьогоріч наколядовані понад 300 тис. грн. віддала на потреби війська; греко-католицька церква дала гроші з коляди-2023, а також християни Суботнього дня і віри Євангельської. Усі церкви у нас задіяні. На початку війни за кошти церковних громад придбали 3 тонни борошна. Місцевий підприємець, член виконкому Делятинської селищної ради Іван Гнатишин торік купив 3 тонни борошна, бо ніхто не знав, як складеться ситуація із забезпеченням харчовою продукцією, і в нинішні дні не залишається осторонь.

Доброчинці Надія Чіх, Марія Гнатюк, Вікторія Ковалюк та інші своїми великими фінансовими пожертвами значно полегшують закуповувати і збирати важливі речі для воїнів-захисників, для постраждалих мирних жителів.

Усі, працівники освіти, медицини, культури й інші бюджетні установи, кожен, зокрема, продовжують підставляти своє надійне плече.

Непросто брати гроші від жінок-вдів, котрі також переймаються долею військово­службовців. Думаю, це дуже благословенно. Ми роздаємо усім допомогу: і військовим, і переселенцям, і їх сім`ям. Татарівські волонтери допомагають виготовляти окопні свічки: ми їм – матеріали, а вони нам – готову продукцію.

Дуже активні маленькі та юні зарічанці. Діти навіть продають свої улюблені іграшки, власноручно зроблені патріотичні вироби, і велику суму коштів приносять у скарбничку «Для підтримки ЗСУ». Влаштовують у школі благодійні ярмарки, пишуть, малюють листівки зі знаками поваги, любові до наших Героїв, колядують, щоб гроші, які збирали на свою дитячу мрію, віддають для війська. Їм приємно, що можуть допомогти і дорослим, і Українській армії. Зараз у всіх одна мрія – перемога України.

Любов Яворська щиро дякує усім благодійникам та доброчинцям, небайдужим, особливо дітям і молоді, котрим довелося швидко подорослішати, за громадянську позицію, за свідомість, за любов до України, за бажання настання миру.

– Допомагаємо усім, котрі потребують, передаємо різну продукцію сусіднім селам, громадам, благодійним організаціям, волонтерам, відбувається своєрідний корисний обмін.

Дуже гірко і боляче, коли надходять сумні звістки про загибель найкращих наших синів і дочок, цвіт української нації. П`ятнадцять відважних Героїв Делятинщини загинули у запеклих боях, захищаючи свою Батьківщину від лютого ворога. Вічна і світла пам`ять Лицарям світла і добра. Але зупинятися не маємо права, перемога все одно буде за Україною!

– Для скількох тимчасово переміщених осіб Заріччя стало другою домівкою? Хто посприяв у їх розселенні й допомозі?

– У перші місяці жахливої війни у Заріччі, в якому проживають майже чотири тисячі жителів, тимчасово оселилося близько сім сотень переселенців, переважно з Київської області, з яких чимало – дітей, людей з інвалідністю, одиноких матерів, бо ті чоловіки, котрі не хотіли реєструватися у ЦНАПі, виїхали з нашого села. Про розселення людей подбали спільно з громадою. Місцеві жителі надали свої помешкання, одяг, взуття, продукти харчування, засоби гігієни, кухонні предмети, дрова для опалення, все, що потребувала людина для комфортного проживання. Небайдужі приносили молочні продукти від власних корів, картоплю, домашню консервацію, усе, що могли, надавали безкоштовно. Ми старалися їх підтримати і допомогти усім потрібним.

Дитячий табір «Золота генерація» (фундатор Микола Камінський) від початку збройної агресії прийняв дуже багато біженців із дітьми. Чимало ВПО проживають у реколекційному будинку місійного товариства Апостола Андрія Первозванного УГКЦ, в якому раніше оздоровлювали діток-сиріт. На сьогодні багато із них повернулися у рідні міста, села, до своїх осель. Трохи більше півсотні переселенців зосталися у нас, їм нема куди їхати, бо їхні оселі повністю зруйнував окупант.

Вимушено переміщені люди звикають до нашого гірського Заріччя, приєднуються до спільної роботи на підтримку Збройних Сил, зокрема, у виготовленні м`ясних консервів, сухих супів, енергетичних батончиків, плетіння маскувальних сіток тощо, бо «вільних рук завжди потрібно».

Наша продуктова комора і нині не порожніє, – зазначає староста. – Жителі щоразу цікавляться: «що потрібно?», «що зробити?». І при першій же потребі відразу відгукуються.

Це, звісно, дуже велика і цінна підтримка, бо такий обсяг гуманітарної, волонтерської роботи, який забирає величезного часу та зусиль, фінансових затрат, самому неможливо виконати. Нашу спільну, велику любов до України не зможе зламати жоден загарбник….Ми сильні, бо ми – разом.

– Які складові, на Вашу думку, потрібні для успішного розвитку старостинського округу, зокрема, і територіальної громади, загалом?

– Щоб територіальні громади і старостинські округи успішно розвивалися й надалі, потрібне об`єднання не тільки «на папері», але й на ділі, а також у духовному, моральному і фізичному сенсі. Не варто змагатися, хто кращий, «перетягувати шнур» на користь однієї громади, навіть, якщо є різниця у кількості депутатів. А допомагати тим, котрі реально того потребують. Щоб фінансову допомогу згідно з планом соціально-економічного розвитку розподіляли по-справедливому, аби відчувалась спільна праця для покращення життєдіяльності кожної громади. Важливо перебувати у добрих сусідських відносинах. Має панувати людяність, чесність, прозорість, повсякчас залишатися людиною у житті, бо це є основа місцевого самоврядування, – вважає Любов Яворська.

Ще вона підкреслила, що головна цінність та найважливіший ресурс для села і громади – це її люди, молодь. Вона талановита всебічно: у спорті, у культурі й інших сферах. «Я дуже хочу, щоб молодь приймала рішення. Не ми, а молодь. Вважаю, що нинішнє покоління дуже грамотне, розумне, рішуче. У них є своє бачення України та світу, я захоплююся ними і підтримуватиму їхні погляди та пропозиції. Ми створили цьогоріч молодіжний простір «Заріччя форт-пост», в якому час від часу збираємося для вивчення і вирішення актуальних питань нашого села та громади».

Дуже хоче староста, щоб діти нашої Неньки проживали у кращій, багатшій і сильній країні, демократичній, процвітаючій, патріотичній, у європейській спільноті, в якій дотримання прав і свободи людини – найвища цінність. Від набридлої радянщини треба відходити. Плекати рідну мову, вивчати і берегти українську історію, культуру й усі наші скарби від діда-прадіда.

– Щоб рухатися до мети і виконувати поставлені завдання, потрібні натхнення, сила і енергія. Звідки Ви їх черпаєте, хто Вас підтримує?

– Якщо Господь дав мені таку місію – бути старостою, – то я прийняла цей виклик. Сказати, що важко – то нічого не сказати, дуже важко. Але маємо з ким боротися, опускати руки не можна. У мирний час виконувати свою роботу було легше. А тепер я зобов`язана вдвічі більше працювати і доказати, що варта цієї посади і в жодному випадку не залишити своїх краян у біді. Важко доводилося, коли я щось не могла зробити, то підтримував і допомагав в усьому селищний голова Богдан Клим`юк. Я дуже вдячна йому за це.

Надихають і мотивують мене наші добрі, щирі і великодушні люди. Дуже люблю людей і заради них робитиму все, що зможу. Великою підтримкою й опорою є моя сім`я – чоловік, два сини, котрі розуміють специфіку роботи, яка займає і будні, і вихідні дні. Найбільше спонукає мене до життя і роботи моя маленька 2,5-річна внучка Софійка, котра зі своїми батьками тимчасово залишала свій будинок у Києві. У ту найважчу пору, на початку війни, коли я приходила додому зовсім виснаженою, вона ставала джерелом мого натхнення: варто їй було посміхнутися до мене чи обійняти, і я знову оживала, – щиро по-бабусиному поділилася пані Любов.

А коли її душа болить і очі плачуть, коли думки важкі і серце ниє від журби, свої слова та почуття виливає на папір, які перетворюються у зворушливу й проникливу поезію, якою захоплюється з дитинства. А як емоційно, чуттєво і по-материнськи хвилююче декламує її у відеозаписі на своїй ФБ-сторінці, що здатна розтопити навіть крижані серця…

І попри всю складність нинішнього буття, пов`язаного із війною, пандемією й іншими життєво-суспільними викликами, нехай ці оптимістичні слова твору «Любов – жива вода» Любові Яворської стануть наснагою у спільній плідній праці й вірою у перемогу.

«…Цей світ воскресне в Божім слові,// жорстокість зникне ніби той туман.// І будуть снитись сни нам кольорові,// Напишемо іще життя новий роман.// Обійме мати сина, батько – дочку,// Дружина мужа попід руку поведе// І вишиє життя нам радісну сорочку,// Засяє миру сонечко ясне…// І час нам рани може загоїти,// Любов сердець – вона жива.// Від щастя будемо іще усі п`яніти,// Пол`ється із грудей жива вода…».

Ілона ПАВЛЮК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!