Тарас УГРИНЧУК: «Українці – це моє головне й найсильніше враження від цієї війни»

Про бойових українських хлопців, які вперто стоять на своїх позиціях біля Гуляйполя

18 лютого 2014 року Тарас Угринчук, свободівець із Надвірної, перебував у Київі у вирі подій Революції Гідності. Того дня Тараса жорстоко побили беркутівці, він зазнав численних переломів і ран… Був на волосині від смерті, але йому дивом вдалося вижити. Потім – тривале лікування, у тому числі і за кордоном. Проблеми зі здоров’ям, однак, нікуди не щезли.

Попри все, він продовжив працювати для України і своєї громади. Активний громадський діяч, депутат Надвірнянської міської ради попереднього скликання, головний архітектор Надвірнянського району, один із засновників благодійного фонду «Свобода-Гідність-Перемога», який охопив волонтерським рухом усі райони Прикарпаття… Після повномасштабного вторгнення Тарас Угринчук пішов боронити країну зі зброєю в руках.

Велика війна повернула людям розуміння і пам’ять

- До повномасштабного вторгнення значна частина українців була надто розслабленою, звиклою й збайдужілою до військових дій на Донбасі. Далеко не всі розуміли, з яким серйозним ворогом маємо справу і які небезпеки над нами нависають. Після лютневого збройного вторгнення до українців врешті прийшло це усвідомлення. Велика війна повернула людям розуміння і пам’ять.

Ми, свободівці Надвірнянського району, після 24 лютого масштабували і розширили нашу волонтерську діяльність, якою не припиняли займатись ще з 2014-го. На той момент я працював головним архітектором району – начальником відділу житлово-комунального господарства містобудування й архітектури Надвірнянської райдержадміністрації. Зважаючи на свій досвід та контакти, намагався робити усе можливе, аби максимально налагодити співпрацю тероборони з військовою адміністрацією. Згодом, аби ефективніше здійснювати роботу, я й сам вступив до лав тероборони. Потім у Надвірній організували комендатуру, там я проходив службу. Подавав прохання, аби поїхати з хлопцями під Харків під час першого нашого виїзду, однак мені сказали, що поки маю залишатись на місці. Уже під час другого виїзду я поїхав з усіма хлопцями у Запорізьку область… Там почалась уже зовсім інша служба, зовсім інші реалії… реалії війни.

Спершу я був мінометником, однак згодом загострились усе ті ж проблеми зі спиною, які мене не полишають ще з часів Майдану. Тому зараз я у званні головного сержанта відповідальний за постачання».

Ворог постійно намагається виявити слабкі місця

- Ми зараз перебуваємо біля Гуляйполя. Це потенційно найвдаліший напрямок для наступу українських військ. Станом на зараз ситуація тут стабільно складна. Обстріли і спроби прорватись тривають постійно. Особливо гострою виявилась ситуація перед Новим роком. Були потужні агресивні атаки, які нам все ж вдалось відбити. Ми також зазнали тоді втрат – мали двохсотих, трьохсотих, мало не кожен другий зазнав контузії.

Ворог постійно намагається виявити слабкі місця, увесь час шукає варіанти для успішних штурмів. Але йому це не вдається. Скажу відверто, тут зібрались дуже бойові українські хлопці, які вперто стоять на своїх позиціях. Наші війська значно краще навчені і, на відміну від москалів, ми працюємо грамотно. Збереження життя солдата, збереження боєздатності підрозділу – це один із наших пріоритетів. Ми регулярно організовуємо успішні атаки на відстані, знищуємо пункти збору й накопичення ворожих військ. Наш успіх на полі бою значною мірою залежить від наявності потрібної нам техніки. Розуміємо, що доки не буде насичення обіцяною закордонною технікою, доти ми не можемо почуватись достатньо впевнено для успішного і тривалого контрнаступу.

Головний фактор наших успіхів на полі бою – це люди

«Позитивні тенденції все ж спостерігаємо. Інтенсивність ворожих обстрілів, як і їх точність, стали нижчими, однак у противника все ще достатньо сил і техніки. Щоб досягнути паритету в кількості техніки і важкого озброєння й реалізувати свою перевагу в якості – потрібно більше зразків західної зброї. Рівень підготовки і професіоналізму наших воїнів на високому рівні. Ми й зараз працюємо, наприклад, з мінометами закордонного зразка. Техніка хороша, навчились за її допомогою ефективно знищувати ворога. Якщо в нас буде краще озброєння, зможемо діяти ще впевненіше і рішучіше.

Головний фактор наших успіхів на полі бою – це все ж таки люди. У нас люди дуже вмотивовані, вони просто безстрашні. Є чітке розуміння: якщо ми цю війну не виграємо, то України не буде. У нас шлях лише один – запекла боротьба і подальша перемога. Українці – це моє головне й найсильніше враження від цієї війни. Ще вчора цивільні люди сьогодні перетворюються на справжніх воїнів і проявлять тут всі свої найкращі якості. У темні часи найкраще видно світлих людей. Я це дуже добре бачу по своїх друзях і знайомих. Наче й знав цих людей дуже багато років… Але коли ти потрапляєш з ними у реалії війни, то бачиш скільки світла, скільки відваги й стійкості крилося за цими особистостями, бачиш, на які подвиги вони здатні і який потенціал завжди був у них прихований, потенціал, який ніколи б і не помітив, якби не потрапив із ними на війну. Тут реально зібрані кращі люди нашої країни, цвіт нації. З такими воїнами ми приречені на перемогу!».

Тижневик ВО «Свобода».