Газета по-надвірнянськи
 

Воїни енергетичного фронту Надвірнянської філії «Південна»

24 березня 2023, 13:19 | Рубрика: Акцент, Енергетика Версія для друку Версія для друку 3,220 переглядів

Як бригада електриків Богородчанської дільниці Надвірнянської філії «Південна» АТ «Прикарпаттяобленерго» повернула світло і воду в деокуповане село у Херсонщині

З початку російського вторгнення мільйони українських будинків залишилися без світла. Окупанти цілеспрямовано руйнують громадську інфраструктуру, а електричні мережі – головна їхня мета. Після потужного контрнаступу Збройних Сил України на Херсонщині та відповідно деокупації, на службу заступили воїни енергетичного фронту. Енергетики у складних зимових умовах, всього за кілька кілометрів від гарячих бойових дій та поміж міни відновлюють лінії електропостачання.

Воїни-ен.-фр.-1

Із 16 січня по четверте лютого енергетики Богородчанської дільниці Надвірнянської філії «Південна» АТ «Прикарпаттяобленерго» (директор філії Дмитро Буняк) працювали у селі Нова Кам’янка Бериславського району у Херсонщині. Бригада складалась із керівника робіт – майстра ВДЕМ-1, старобогородчанця Андрія Лисишина та шістьох фахівців – Віталія Кострабія (с. Старі Богородчани), Михайла Яціва (с. Старі Богородчани), Ігоря Давимуки (с. Горохолин Ліс), Миколи Волосянка (с. Стебник), Володимира Сенича (смт Лисець), Івана Петруніва (м. Івано-Франківськ).

Богородчанська бригада – це третя ротація енергетиків у Херсонщині. Напередодні тут працювали коломийська та калуська команди. Опісля на енергетичний фронт заступили колеги із Галича, які й завершили освітлення населеного пункту.

«Усю птицю для вас поріжу – лише би ми були зі світлом»

Керівник робіт Андрій Лисишин розповів, що на півдні їх зустріли не села, а суцільні руїни, видавалось, що тут ніколи й не жили люди. Але коли енергетики почали придивлятись на спалені автівки, знищені особисті речі людей, залишки підведених колись комунікацій, то зрозуміли: ні, тут таки було життя. То окупанти жили, як свині, залишивши по собі безлад, жахіття, вигрібні ями – де перебували, там і захарастили.

Горстка втомлених війною місцевих жителів одразу не мала віри, що енергетики таки запустять струм у село. Здавалось, що, скоріш за все, тут доведеться прокладати все заново. Роботи – непочатий край. Розстріляні трансформатори, посічені осколками кабелі, повалені опори, порвані дроти, якщо й навіть цілі проводи, то богородчанці знаходили у них частинки шрапнелі, яку треба було витягнути…

Та богородчанська бригада одразу визначила для себе ціль: село буде зі світлом. І працювали не лише як відмінні фахівці, але й завдяки кмітливості та винахідливості таки запустили перший струм у Нову Кам’янку після деокупації.

Воїни-не.-фр.-3

«Ми монтували лінії електропередач. Робота для нас звична. До війни село забезпечували електрикою сім підстанцій трансформаторів. Один повністю працював на тамтешній завод, який знищили рашисти. Ми планували виїжджати додому 31 січня. Але у неділю, 29-го, ще мали без ліку роботи. Тому, незважаючи на те, що відрядження закінчувалось, залишились ще на декілька днів. Та й місцеві почали просити: «Хлопці, благаємо, не їдьте. Всю свою птицю для вас поріжемо. Якщо ви зараз не зробите, світла може й не буде». Найбільша існувала проблема у трансформаторі, який неможливо було відновити. Тоді ми почали стукати у всі двері. Знайшли підприємця, який ще мав техніку, й попросили його перевезти трансформатор із заводу поближче до людських хат. Залучили й тамтешніх колег. Метикували-крутили і все вийшло. Світло з`явилось! Наші колеги із Галича якраз на днях завершили підключення всього села», – мовив Андрій Лисишин.

Люди доброзичливо жартували, що це гуцули повернули світло в їхні хати, дякували.

Найбільша небезпека – «міна-пелюстка»

Працювали енергетики строго тільки так званим коридором – територією, розмінованою саперами. Однак стовідсоткових гарантій ніхто не давав. Це – відносна безпека. Дивитись під ноги треба всім. Адже найбільш масова технологія мінування росіян – використання касетних мін. Рашисти випускали снаряд, що розкривається у повітрі та розкидає міни на велику територію. Пластикову смертельну «пелюстку» коричневого кольору тяжко помітити навіть фахівцям.

Воїни-енергетики-фр.

Проживала бригада енергетиків у хаті, в якій до того часу перебували воїни ЗСУ. Від лінії фронту, на щастя, нічого не долітало, лише чули як бахкало і гупало. І навіть погода сприяла роботі. Надзвичайних випадків теж Бог милував.

«Коли працювали перед нами колеги, то потрапили на сильні вітри. Вони прив’язували молоток навіть до простого шнурка, який треба було опустити з опори. Тепер інші колеги теж повідомляють про прикрі випадки, коли і місцеві, і електрики стають на міни. Навіть, здавалось би, на розмінованому подвір’ї. У нас же якось усе було добре. Певно, тому наша бригада повернулась із неабияким піднесенням. Більшість навіть не проти поїхати ще», – зазначив Андрій Лисишин.

Приймали як найкращих гостей

Населений пункт Нова Кам’янка сім місяців був в окупації. Із семиста жителів залишилася лише шоста частина населення – майже 150 людей, яка з нетерпінням чекала на синьо-жовтий стяг у своїх домівках. Варто відзначити, що це село виявилось важливим укріпрайоном і логістичним пунктом загарбників. Рашистська наволоч позалишала там незліченних мін, розграбувала все, що могла і, тікаючи, підірвала місцеву школу. Втекли, як відомо нам усім, за Дніпро, тож позиції окупантів за менш ніж 20 кілометрів від Нової Кам’янки. У перші тижні деокупації русня нещадним бомбардуванням перетворила село на решето. Попри те, що енергетики мали із дому продукти харчування, місцеві вирішили, що готуватимуть їсти. Колишня староста села Галина Олександрівна Охріменко протягом трьох тижнів пригощала смаколиками електриків. Щодня розтоплювала піч, різала качки, які тримала у господарстві, щоб приготувати суп чи підливу, ділились усім, чим її хата багата. Чоловік пані Галини піклувався, щоб у будинку, де жили майстри, завжди було тепло, адже хата опалювалась буржуйкою. Це дозволяло мати більше часу на роботу, й коли вони приходили, вже було тепло.

Воїни-ен.-фр.-2

У двох електриків під час «гостювання» на півдні припали дні народження. Віталію Кострабію виповнилось 50. Яким же було його здивування та радість, коли місцеві, не маючи ще ні світла, ні води, приготували для нього торт. Це – дуже щемливо.

«Приємно вразили згуртованість і доброта людей. Нас приймали як найкращих гостей. Люди ж не знали – буде світло чи ні. Але новокам’янчани пережили горе й пізнали велику біду і їхня вдячність пройняла всіх нас до глибини душі. Там люди й до війни жили незаможно. А зараз взагалі ледь виживають. Та один одному допомагають», – підкреслив Андрій Лисишин.

Коли богородчанські енергетики їхали додому, місцеві ділились, що до них дзвонять сусіди, які виїхали углиб України, й питають: «Світло є?», бо хочуть повернутись до рідного дому. Відновлення електропостачання допомогло запустити й водопостачання, адже колодязів у людей нема.

Напевно, ця неймовірна сила взаємодопомоги і є головною цінністю для всіх українців, яка складає великий пазл нашої спільної Перемоги. Віримо, що швидкої Перемоги.

Марія Момот.

Світлини Андрія Лисишина.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!