Сім`я – це найголовніший соціальний інститут суспільства. Вона посідає головне місце у житті людини порівняно з іншими формами людської спільноти: у ній розпочинається життя і формування особистості кожної людини. Перший серйозний крок до її створення – це, звісно, укладання шлюбу. А істотна підстава для нього – кохання і любов. Здатність любити прямо залежить від уміння співпереживати, думати, передусім, не про себе, а про того чи ту, з ким плануєш спільне життя.
Сім`я у сучасному розумінні може бути різною. Переважна форма сім’ї – подружня, тобто, нуклеарна. Її основою є дружина і чоловік, пов’язані шлюбними відносинами, а також їхні діти, які залежать від них. Є неповні сім’ї, в яких немає одного з батьків або батьківське покоління з якихось причин відсутнє взагалі, тобто діти живуть без батьків із бабусями-дідусями. Є також сім`ї, створені одностатевими парами, з дітьми чи дитиною від попереднього шлюбу, хоч і офіційно поки що неузаконені.
До речі, торік про легалізацію одностатевих шлюбів знову заговорили. В Україні це питання ігнорували роками. Тепер на розгляд Верховної Ради підготували два законопроєкти – від уряду та депутатського корпусу. Ініціатива стосується переважно військовослужбовців/виць, які є представниками ЛГБТІК+, і хотіли б офіційно підтвердити свій зв’язок. Основна мета – зрівняти у правах гетеросексуальних та гомосексуальних людей, які під час війни з росією стали на захист Батьківщини і в яких кожен день може стати останнім. Вони позбавлені можливості офіційно підтримати партнера в лікарні або нормально влаштувати церемонію прощання з ним у разі загибелі та отримання матеріальної допомоги, чи розпоряджатися спільним майном, бо не мають необхідних на це законних прав, які є у гетеросексуальних парах. «Нехай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю та мати офіційний документ, який підтверджує це», – зазначила у петиції її ініціаторка Анастасія Совенко.
Петицію про це, яка набрала понад 28 тисяч голосів, направили Президенту Володимиру Зеленському.
«Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України). Сімейним кодексом України визначено, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
За Конституцією України шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і дружини (людей різної статі), а у період воєнного часу вносити зміни у документ не можна. Водночас Уряд напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини», – відповів Президент В. Зеленський. https://petition.president.gov.ua/petition/144562
Погляди на законні одностатеві партнерства у сучасних українців розбігалися і більшість була «проти». Тепер виявилося, що суспільство стало більш готовим до цього. Саме петиція показала, що настав момент, коли одностатеві партнерства треба узаконити – на розгляд Верховної Ради України подано законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», який уже отримав схвалення кількох комітетів.
Але навіть за відсутності юридичних підстав одностатеві пари знаходили раніше і знаходять тепер один одного, будують стосунки, спільно проживають, мають або не мають дитину чи дітей та створюють власні сім`ї. І вони щасливі, що разом.
Сучасні напрями розвитку шлюбно-сімейних відносин і принципи їх формування та правового забезпечення закріплені у Сімейному кодексі України (СКУ), Конституції України та інших законодавчих актах.
Щодо поняття гендерної рівності, то у Сімейному кодексі України воно відсутнє, хоча документ містить тези про рівні права жінок і чоловіків у сфері сімейного, приватного життя. Мова про законність одностатевих пар у ньому не йде. Наприклад, у ст. 1 вказується, що цей документ регулює сімейні відносини з метою їх побудови «на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки», ст. 7 визначає, що «жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї», а ст. 3 – про сім’ю як таку, що «створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text
Важливою щодо дотримання принципу гендерної рівності є ст. 60, якою передбачено, що «майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку (доходу)». Згідно зі ст. 54 Кодексу усі найважливіші питання життя сім’ї має вирішувати подружжя спільно, на засадах рівності.
Але трапляється так, що у подружжя виникають проблеми, які навіть можуть зруйнувати стосунки. Це, зокрема, боротьба за лідерство у сім`ї, конфлікти з близькими родичами, відсутність взаєморозуміння і підтримки, життя в обмеженому просторі, неувага та байдужість один до одного. Тому такі подружжя розлучаються.
І після розлучення, як свідчить практика повсякдення, дитина або діти частіше залишаються проживати з матір’ю, однак цей факт не позбавляє батька обов’язків із виховання його дитини. Водночас закон зміцнює і права батьків, гарантуючи чоловікам після розлучення право проводити час зі своїми дітьми (ст. 153).
Сімейні відносини також регулює Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який чітко визначає види насильства у сімейному житті (фізичне, сексуальне, психологічне й економічне) та передбачає конкретні заходи і процедури як його попередження, так і покарання.
Власне, створити сім`ю – справа майже з легких, але зробити її міцною, щасливою, гендернорівною, толерантною – зовсім непроста. Кохання – потужна сила для її «плекання», та не єдина. Кожен і кожна із подружжя повинні усвідомити свою відповідальність, гендерну роль, розподілити між собою обов’язки, але не за якимось стереотипним шаблоном, а індивідуально, враховуючи фізично-психологічні особливості, дотримуватися гендерної рівності.
Гендерна рівність – це рівні права для чоловіків та жінок у суспільстві, у всіх сферах життя, в отриманні рівних винагород за результат своєї праці.
Гендерна рівність у сім`ї – це, зокрема: можливість для татусів доглядати за своїми дітьми на рівні з матір’ю; участь у процесах прийняття рішень і розподілі ресурсів незалежно від статі; рівний розподіл домашньої роботи незалежно від статі; рівні права для чоловіка та дружини в отриманні декретної відпустки по догляду за дитиною.
Закладаючи перші цеглинки у формуванні нової сім`ї, подружжя прагне спільних цілей – виховувати дитину; створити свою домашню затишну оселю; задовольнити потреби у коханні, особистому щасті, почуття захищеності.
Але сучасна гендерна роль жінки розширилася: вона є не тільки мамою, дружиною, домогосподаркою, а й може навчатися, будувати кар`єру, ставати цінним працівником, бути успішною та активною особистістю. Тепер зовсім не соромно, щоб чоловік доглядав дитину/дітей, готував їжу, прибирав оселю. Нормально, коли пара заробляє однаково та порівну забезпечує родину. Подружжя саме повинно визначити, як дійти злагодженості, рівноправ`я, взаєморозуміння та як кожен має виконувати свої ролі.
Трапляється, що у сім’ї часто закладається гендерна нерівність і найскладніше утверджується рівність жінки і чоловіка, діє вся система соціальних норм і складаються моделі гендерних відносин. Такі сімейні пари можуть керуватися гендерними стереотипами: нібито вся хатня робота – прибирання, готування їжі, прання та виховання дітей – це суто «жіноча робота»; а чоловік, у свою чергу, має забезпечувати родину фінансово та бути «головним» у сім`ї.
Незважаючи на те, що жінки матеріально забезпечують сім’ї, вони змушені вести левову частку і домашніх справ, бо чоловіки не бажають розділяти з ними порівну цю роботу, оскільки стереотипно вважають, що то не «чоловіча» справа. Це є однією із причин виникнення конфліктів у сім’ї.
Непорозуміння між батьками можуть негативно вплинути на виховання та розвиток особистості дитини, позначитися на становленні її самосвідомості, загального поняття гендерної культури, реалізації власного потенціалу, вплинути на упереджене ставлення до протилежної статі тощо.
Що таке гендерні стереотипи? Це – сформовані культурою та розповсюджені в ній узагальнені уявлення про те, якими є і як поводяться особи різних гендерів. Ці стереотипи сформували такі поняття, як маскулінність, – тобто поведінка, притаманна чоловікам, і фемінність – поведінка, властива жінкам. Терміни виникли на підґрунті біологічних відмінностей між статями, а також на основі моделей поведінки, що їх очікували від представників тої чи іншої статі.
Ці уявлення формувалися і змінювалися упродовж всього періоду розвитку людства. Однак стереотипні уявлення щодо фемінності і маскулінності досі побутують у соціумі і значною мірою впливають на формування соціальних ролей, сім`ї, виховання дітей. До того ж, у стереотипних поняттях виховують своїх дітей. Наприклад, що рожевий колір – це для дівчаток, блакитний – для хлопчиків; ляльками граються дівчата, а машинками – хлопчики; дівчата мають бережливо ставитися до свого здоров’я, бо вони майбутні матері, хлопці не повинні плакати на людях, бо це вияв слабкості, а вони ж – сильні чоловіки.
Батьки вперто продовжують нав’язувати дітям моделі поведінки, не розуміючи, що дуже легко взяти і не дозволити здібностям розвинутися, занапастити індивідуальність просто тому, що суспільство диктує певні рамки чи правила, яких насправді не потрібно. У результаті, дорослі хлопці стають емоційно нечутливими, зверхніми, навіть агресивними, а дівчата – не здатні себе захистити, невпевнені, із масою комплексів, бо «недостатньо» красиві тощо.
Дитина має набір особливостей і особистісних якостей, які в процесі гендерної соціалізації спотворюються і придушуються, чого категорично не повинно бути.
За словами кандидатки психологічних наук О. О. Нежинської, існуючі у суспільстві гендерні стереотипи дуже впливають на процес соціалізації дітей, багато у чому визначаючи його напрям. Розподіл, ієрархізованість статевих ролей дитина вперше пізнає в сім’ї, ідентифікуючись зі статевовідповідним дорослим. У дорослому віці вона їх відтворює, сповідуючи гендерні взірці батьківської сім’ї, дотримуючись сформованих уявлень про гендер. Недостатній рівень гендерної компетентності батьків гальмує гармонійний розвиток особистості їхньої дитини та зменшує можливості користатися своїми правами, розвивати свої потенційні можливості тощо. https://lib.iitta.gov.ua/709730/1/Стаття_2014%28ДАК%29.pdf
Гендерна компетентність особистості сприятиме розвитку позитивного ставлення, толерантності до психологічних особливостей інших людей, покращення стосунків та психологічного клімату, досягнення гендерної рівності у всіх сферах життя та вільному вибору шляхів самореалізації.
Здоровий шлях у вихованні дитини – це допомога у розвитку індивідуальних здібностей, підтримка інтересів і хобі незалежно від її статі. Навіть, якщо дівчинка хоче займатися тайським боксом, а хлопчик захоплюється ікебаною. Зрозуміло, не потрібно нав’язувати хлопчикові любов до рожевого, а дівчинку змушувати завжди займати лідируючу позицію, бо, якщо дзеркально відобразити гендерні стереотипи, суть не сильно зміниться.
У сім’ї має панувати таке середовище, в якому і чоловік, і дружина, і дитина/діти почувалися б комфортно, безпечно, де панують взаєморозуміння, взаємоповага, підтримка, мотивація до індивідуального особистісного розвитку, навчання, самовдосконалення, для відпочинку як фізичного, так і психологічного, де ролі гендернозбалансовані, де немає морального тиску та насильства.
Потрібно будувати такі стосунки в сім’ї, щоб мати й батько чи партнери брали однакову участь у вихованні дітей; виконували повсякденні побутові обов’язки разом; участь жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень повинна бути однаковою. У щасливій сім`ї формується здорове молоде покоління і, відповідно, суспільство.
Подолання гендерних стереотипів – справа кожної та кожного з нас. Вони живучі, але безсилі проти освічених, толерантних, співчутливих і демократично налаштованих людей.
Ілона ПАВЛЮК.
Версія для друку
310 переглядів
