Гендерні бар’єри права на працю

Щоб задовольнити свої найпростіші матеріальні потреби в їжі, одязі, помешканні, забезпечити необхідним своїх дітей і сім`ю, брати активну участь у житті громади і, зрештою, підвищувати свій інтелектуальний рівень, розвиватися як особистість та будувати кар`єру – потрібно працювати і заробляти гроші. А вже скільки і як їх заробити, залежить від знань, досвіду й обраного фаху, спеціалізації.

Автор – Марічка Юрчак.

 Водночас у реалізації права на працю існують ще й гендерні бар’єри. До 2017 року існував перелік професій, заборонених для жінок, поки Кабінет міністрів України не скасував наказ №256 Міністерства охорони здоров`я на заборону 450 професій для жінок, який грубо порушував їхнє право на роботу, рівність прав і можливостей, свободу вибору. Відтоді ярмарок професій для жінок значно розширився і вони можуть працювати (навчатися), зокрема, машиністками метро, водолазками, рятівницями, пожежницями, мотористками на кораблі, водійками автобусів далекого прямування, спеціалістками з видобування нафти й газу, снайперками.

У Кодексі законів про працю (КЗпП) ст. 2 передбачено лише право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Про рівну оплату праці жінки рівноцінну з чоловічою працею у законі не йдеться. Цю несправедливість частково виправлено прийняттям Закону № 198-IX від 17.10.2019, яким до КЗпП внесено зміни у ст. 2-1, закріпивши принцип рівності трудових прав громадян України, а саме: заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників, у тому числі і залежно від статі, віку, інвалідності, стану здоров`я, гендерної ідентичності. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2253-20#n7

Якщо особа вважає, що зазнала дискримінації у сфері праці, то має право звернутися зі скаргою в органи державної влади (РДА, ОДА) чи місцевого самоврядування (обласна, районна, міська, сільська, селищна ради), Бюро безоплатної правової допомоги, які є у кожній області, до суду.

• У ст. 23 Загальної декларації прав людини чітко зазначено, що кожна людина, яка працює, без жодної дискримінації має право на рівну оплату за рівну працю, на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування людини та її сім’ї.

Що означає рівна оплата за рівну працю? Це – концепція трудових прав, згідно з якою жінкам, котрі знаходяться на однаковій посаді та виконують ідентичну роботу з однаковою кваліфікацією в одних і тих самих умовах праці, що й чоловіки, надають таку ж, як і чоловікам, заробітну плату. Рівна заробітна плата належить до повного спектру виплат та пільг, включаючи основну зарплату, виплати без заробітної плати, премії і надбавки.

Питання забезпечення недискримінаційної оплати праці за ознакою статті є одним із ключових в аспекті ґендерної рівності, розширення прав і можливостей жінок та прав людини в Україні.

Жінок часто дискримінують у доступі до роботи, у просуванні в кар’єрі через наявність дітей, сімейні обов’язки, за віком, майновим станом, упередженим ставленням, за гендерними стереотипами, сексуальними домаганнями. Наприклад, досить поширений гендерний стереотип, що чоловікам треба платити більше, бо вони утримують сім’ю або навіщо жінкам більше платити – у неї заробляє чоловік. Також упередження, що жінки можуть займати високі посади, бо вони ж «молоді, емоційні та недостатньо стресостійкі», підуть у декретну відпустку або ж якщо мають дітей, то будуть часто на лікарняних та ін. Крім того, у нашому суспільстві, на жаль, прийнято вважати, що доглядова робота і виховання дитини – це виключно жіноча справа. Чомусь чоловіка не запитують про його сімейний стан чи збирається він одружуватися і т.д.

Відкрита дискримінація, особливо щодо статі, трапляється в оголошеннях та рекламі, що, до речі, заборонено законом. 10 вересня 2021 року Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі», зміни якого набрали чинності 8 січня 2022 р. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: рекламодавці, виробники і розповсюджувачі реклами. У разі порушення вимог цієї статті рекламодавець сплачує до державного бюджету штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент вчинення порушення, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку».

Причиною дискримінаційної оплати праці є і різна гендерна соціалізація чоловіків та жінок: оскільки їх виховують у різних умовах, із дитинства привчають виконувати окремі ролі, засновані на гендерних стереотипах, спонукають чи відмовляють від певних професій, то ймовірно, вони шукатимуть різні види робіт.

А також існує гендерна сегрегація на ринку праці: вертикальна (нерівність між чоловіками та жінками щодо посад на кар’єрній драбині, перешкоджання просуванню жінок на престижніші й оплачуваніші робочі місця) та горизонтальна (між більш та менш оплачуваними посадами у межах одного фаху чи галузі). Це поділ галузей на «чоловічі» і «жіночі» з відчутною перевагою перших; збільшення розриву в рівнях доходів чоловіків і жінок. Сфери, де переважають жінки (харчова промисловість, освіта, сфери охорони здоров’я та надання соціальної допомоги), мають менший статус та прибутковість, а найбільш високооплачувані галузі (айті-сфера, фінансисти, страховики, керівники, юристи) зайняті чоловічою робочою силою, отже, їх рівень доходів вищий.

Тому дискримінаційне обмеження жінок на ринку праці є неефективною системою керівництва в основних галузях економічної діяльності країни, оскільки втрачають можливості не лише жінки, але втрачає й країна.

Щороку Всесвітній економічний форум (ВЕФ) оцінює прогрес у досягненні гендерної рівності серед майже 150-и країн світу. Стосовно України, то у 2022 році вона зайняла одну з гірших позицій за всю історію розрахунку даного індексу гендерної рівності – 81-е місце серед 146 країн. Експерти зазначають, що традиційно низьким є жіноче представництво в українському політикумі, а також суттєво знизились економічна участь та можливості для жінок. Вони вимушено відійшли від участі на ринку праці, менше представлені на законодавчому рівні та лідерських позиціях, більше – серед технічних працівників.

• «Повномасштабна війна в Україні вплинула на гендерний розрив в оплаті праці – збільшився на 0,7% і становив 29%.
• Це означає, що у середньому на кожні зароблені чоловіком 100 грн. жінка отримувала 71 грн.», мовиться у звіті.

Різниця в оплаті праці негативно позначається на соціальних, економічних правах жінок, і на їхньому рівні життя загалом.

Це призводить до: фемінізації бідності (процес збільшення частки жінок серед людей, які живуть біля або за межею бідності (прожитковим мінімумом); нижчі пенсії у жінок, ніж у чоловіків, оскільки нарахування пенсії залежить від заробітної плати у працездатному віці; зниження рівня здоров’я – через вимушеність жити на менший дохід, часову бідність та соціальні очікування обслуговування інших членів суспільства (утримання малолітніх дітей, догляд за неповносправними та літніми людьми), а також соціальну мізогінію (ненависть, зневага жінок) та стереотипи про неважливість жіночих потреб.

Ситуація інколи ускладнюється всіма формами гендерного насильства щодо жінок (сексуального, сімейного, психологічного, торгівлі жінками тощо); також відтворюються гендерні стереотипи – жінка-мати, берегиня, прикраса, обслуга, сексуальний об’єкт, а чоловік – годувальник, клієнт, покупець. А це шкідливо впливає на нове поколіннях дівчат під час соціалізації та влаштування на гідне працевлаштування.

Щоб тенденція до скорочення гендерного розриву в оплаті праці стала стійкою та незворотною, цьогорічного 11 травня перша леді Олена Зеленська, міністерка економіки Юлії Свириденко та представники профільних міністерств представили Національну стратегію щодо подолання гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року.

За словами першої леді, у 2020 році Україна приєдналася до «Партнерства Біарріц». Його мета – досягнення рівних прав і можливостей у суспільстві та відсутність обмежень за будь-якими ознаками. На той час розрив в оплаті праці між чоловіками й жінками в Україні складав у середньому 20,4%. Протягом наступного року він становив уже 18,6%. Однак повномасштабне збройне вторгнення поставило цей невеликий прогрес на паузу. І хоч українські жінки зараз представлені в усіх сферах економіки, розрив в оплаті праці між ними й чоловіками зберігається.

«Гендерний розрив в оплаті праці – це один з ключових маркерів і гендерної рівності, й економічного розвитку країни. Він показує, чи мають жінки і чоловіки та загалом різні групи населення рівний доступ до різних професій, у тому числі високо­оплачуваних, рівні можливості для професійної реалізації. Ми сфокусовані на тому, щоб тенденція до скорочення гендерного розриву в оплаті праці стала стійкою та незворотною. Для цього ми маємо подолати стереотипи роботодавців, жінок та суспільства загалом щодо професій. Осучаснити трудове законодавство, щоб забезпечити рівну оплату праці», – зазначила, зокрема, Перша віце-прем’єр-міністерка України – Міністерка економіки Юлія Свириденко під час презентації згаданої Стратегії. https://www.president.gov.ua/news/olena-zelenska-genderna-rivnist-maye-buti-ne-lishe-v-obovyaz-82817

Стратегія передбачає низку кроків із подолання гендерного розриву в оплаті праці.

Найперший – подолання стереотипів і дискримінації за ознакою статі. Зокрема, планують провести масштабну інформаційну та просвітницьку кампанії для жінок «Звісно, зможеш», щоб переконати їх, що вони здатні отримувати більшу винагороду за свою працю, для збільшення обізнаності щодо своїх прав і можливостей, якими вони можуть скористатись, щоб підвищити свій професійний рівень, здобути в короткий строк нову, більш затребувану на ринку праці спеціальність. Також пропонують запровадити гендерні аудити та обмін кращими практиками впровадження гендерної рівності на робочому місці.

Другий – вдосконалення законодавства про рівну оплату праці. Потрібно осучаснити трудове законодавство – у Законі України «Про працю» ввести принцип однакової оплати за працю рівної цінності незалежно від статі, що дозволить посилити ефективність судового захисту. Планують запровадити перевірки Держпраці на підставі скарг про дискримінацію в оплаті праці за гендерною ознакою, розроблять і національну методологію ґендернонейтральної оцінки робіт і навчання для інспекторів праці та роботодавців.

Третій крок – створення умов для зручного поєднання сімейних та професійних обов’язків: пропонується сприяти створенню та роботі державних та приватних дитячих садочків, підтримувати на державному рівні організації, які займаються дітьми старшого віку, а також удосконалити трудове законодавство щодо рівного ставлення працівників і працівниць із сімейними обов’язками; запровадити навчальні програми для роботодавців щодо надання працівникам сприяння у поєднанні професійних і сімейних обов’язків.

За словами Міністра освіти і науки України Оксена Лісового, «зменшення розривів в оплаті праці тісно пов’язане із подоланням професійної сегрегації за ознакою статі на ринку праці. Воно досягається через створення умов для рівного доступу дівчат, наприклад, до STEM-освіти (популярний напрям в освіті, що охоплює природничі науки (Science), технології (Technology), технічну творчість (Engineering) та математику (Mathematics)), професійно-технічних спеціальностей за професіями загальнодержавного значення, інших спеціальностей, де дівчата та жінки є недостатньо представленими».

Команда Міністерства освіти та науки України уже розробила свій план для подолання цього розриву: насамперед, збиратимуть та аналізуватимуть статистичні дані, розподілених за статтю; забезпечать антидискримінаційні стандарти й експертизу освітнього контенту, підтримуватимуть модельні освітні програми з гендерночутливим компонентом, розроблять пілотні алгоритми запобігання гендернозумовленому, зокрема, сексуальному насильству. Також проводитимуть тренінги, семінари та курси, залучатимуть фахівців із гендерної проблематики до обміну досвідом і створення мереж взаємодії та співпраці для формування середовища, вільного від стереотипів та упереджень у сфері гендерної професійної сегрегації; налагодять партнерство з іншими органами державної влади, які реалізують зазначену політику для комплексного вирішення проблеми тощо. https://mon.gov.ua/ua/news/oksen-lisovij-predstaviv-kroki-mon-spryamovani-na-realizaciyu-nacionalnoyi-strategiyi-podolannya-gendernogo-rozrivu-v-oplati-praci?=print

Жінки і чоловіки однаково добре можуть виконувати складну і важливу роботу в різних життєво-соціальних та економічно-політичних сферах: від виховання дітей – до служби в армії. Найважливіше – це вибір людини, в якій галузі вона хоче реалізуватися, а також недискримінаційна оплата праці жінкам на рівні з чоловіками.

Тому досягнення гідного рівня гендерної рівності в оплаті праці є дуже бажаним і в Україні, і в усьому світі, тому, що це – гарантія захисту прав жінок, прав людини та рівності прав усіх людей. Крім того, є економічні причини – дискримінація за гендерною ознакою призводить до нерівного доступу до ресурсів, принижує потенціал жінок та затримує економічне зростання країни.

Важливо, щоб нинішня молодь зростала, проживала, навчалась і працювала без жодних стереотипів та гендерної дискримінації, навіть попри триваючу жорстоку війну. Ухвалена Стратегія – це фундамент розвитку нашого майбутнього покоління на принципах рівності та в умовах рівних можливостей для кожного і кожної.

Професії не мають поділятись на стереотипно «жіночі» чи «чоловічі». Кожен і кожна має мати свободу вибору у професійної діяльності, рівні права і можливості, офіційне працевлаштування, заробляти собі на життя працею, має право на винагороду за працю без дискримінації, це гарантовано Конституцією та законами України.

Ілона ПАВЛЮК.