Подія відбулася у неділю, 5 червня, у день народження Маестро на цвинтарі у Надвірній. Цього дня пану Володимиру виповнилося б 94… Освятив пам`ятник і відправив панахиду отець храму Воздвиження Чесного Хреста УГКЦ Ігор Шліхутка.
Про Володимира Луціва, співака-бандуриста та громадського діяча, одного з яскравих представників української діаспори, у своєму виступі говорив Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович. Він відзначив, що своє життя Володимир Луців присвятив боротьбі за незалежність України і служінню нашій громаді. Його могила знаходиться на центральній алеї, яка зараз стала Алеєю Героїв України. Ніхто не міг подумати у 2019-му, що таку Алею розпочне Володимир Луців. Пам`ять про нього має об`єднувати нас. Маємо пам`ятати не лише день народження, але й день відходу у Вічність – 7 вересня. Завдяки заснуванню у Надвірній Володимиром Луцівим культурно-мистецького фонду його імені понад сотню молодих талантів нашого краю отримали премії цього фонду. Варто продовжувати і наповнювати новим дієвим змістом діяльність згаданого фонду. За свою діяльність Володимир Луців відзначений Орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступенів, Премією імені Володимира Винниченка та іншими достойними відзнаками України. Кожному, хто спілкувався із Маестро Луцівим, запам`ятались його життєрадісність, оптимізм, висока духовна енергія. Маємо пишатися тим, що він був одним із перших лауреатів Євробачення у Лондоні у 1960-х роках.
Зіновій Андрійович висловив подяку всім, хто долучився до встановлення пам`ятника, зокрема, родині надвірнянців Ольги і Миколи Максим`юків та членам культурно-мистецького фонду імені Володимира Луціва.
Щирі слова шани і вдячності за життєві миті доброзичливого спілкування і співпраці висловили упорядник біографічної книги Володимира Луціва «Від Бистриці до Темзи», уродженець Делятина, нині житель Львова, журналіст і філателіст Олександр Жарівський, а також шанувальники культурно-мистецького фонду Ігор Андруняк, Ганна Халак, Іван Гриджук, Богдан Климковецький, Теодор Ціховський, родич Маестро Михайло Луців, краєзнавець Леонід Кравчук та Тарас Олендій, Роман Глодан, Лариса Іроденко й Ірина Гасай.
Уляна Бошко, зберігачка фондів Музею історії Надвірнянщини, зачитала подячного листа з Лондона від Лесі Луців, дружини співака-бандуриста, і ознайомила із життєписною довідкою Володимира Луціва, яку пропонуємо.
1944-го не з власної волі, а через воєнне лихоліття Другої світової 15-літній Володимир змушений був покинути Україну. Та попри те, що більшу частину свого життя прожив поза межами рідної землі (спочатку табори переміщених осіб у Німеччині, потім Великобританія), він завжди пам’ятав про своє походження (хоча це інколи приносило йому репутаційні та фінансові втрати) і робив все для того, щоб світ якомога більше дізнався про нас, українців, та нашу самобутню культуру.
Навчившись грі на бандурі у колишнього учасника Київської капели бандуристів Григорія Назаренка, з яким познайомився у Німеччині, а вокалу – під час приватних уроків співу у професора Гаррі Горнера в Англії, Володимир Луців вступив до лондонського навчального закладу «Trinity College of Music», згодом продовжив освіту у Римі у Музичній консерваторії св. Кекилії.
Саме під час навчання в Італії молодий співак розпочав свою активну концертну діяльність, яка продовжилася і після його повернення до Лондона. Їздив із гастролями по світу: США, Канада, Австралія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Ізраїль, Австрія, Франція, Швейцарія, Швеція, – це далеко неповний перелік країн, де виступав Володимир Луців. Серед його глядачів та слухачів часто були не тільки українці-діаспоряни, а й представники інших національностей. Таке поєднання публіки давало чудову можливість познайомити світ з Україною та її культурою. Адже в репертуарі Володимира Луціва поряд з англійськими, італійськими чи французькими піснями обов’язково були українські, які він співав, граючи на бандурі. Причому кожному виконанню українського твору передувала коротка розповідь про його зміст. Дуже часто така розповідь лунала з уст самого маестро, що приносило йому особливу втіху.
З відновленням у 1991-му незалежності України В. Луців практично щороку, а інколи і по кілька разів на рік, приїжджав додому, в Україну і в свою рідну Надвірну. Під час кожної своєї поїздки на Батьківщину Маестро намагався залагодити якомога більше справ. Відвідував чимало імпрез, що тут відбувалися. Багато урочистостей, зокрема, і заходи історичної ваги, які організовував сам. У 1991-му – координатор повернення в Україну Глави УГКЦ, Верховного Архієпископа Мирослава Івана кардинала Любачівського. Тоді, серед інших містечок Галичини, Блаженніший завітав і в Надвірну. 1992 року В. Луців причетний до перевезення з Риму до Львова тлінних останків Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого.
Із 16 по 19 серпня 1994 року в Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та досвід боротьби з організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом», у якій взяли участь представники понад 30-ти країн світу та кількох міжнародних організацій. Серед співорганізаторів цього заходу – Міністерство внутрішніх справ України й Асоціація поліцейських українського походження США. Координаторами між ними були співак-діаспорянин із Нью-Йорка Ігор Раковський та Володимир Луців. Саме завдяки пану Луціву робочими мовами конференції стали українська та англійська. Представники російської делегації тоді змушені, принаймні на офіційному рівні, спілкуватися з нашою делегацією через перекладача, що стало принциповою державницькою позицією українців.
У червні 2019-го бандурист вчергове приїхав із Лондона на Батьківщину. Концертами у Львові та Івано-Франківську, а також зустрічами у Надвірній відзначив своє 90-ліття. А вже за кілька місяців, 7 вересня того ж року, з Лондона надійшла сумна звістка – Володимир Луців відійшов до Вічності…
Його найбільша мрія – повернутися в Україну і вже нікуди звідси не їхати. Саме тому заповів, щоб його поховали у рідному місті. 26 вересня 2019 року Володимир Луців востаннє повернувся у Надвірну. Цього разу назавжди…
За життя маестро часто любив цитувати уривок з твору Івана Франка «Великі роковини»: «Кожний думай, що на тобі // Мільйонів стан стоїть, // Що за долю мілійонів //Мусиш дати ти одвіт». Ці слова були його життєвим кредо. Більше того, Володимир Луців завжди хотів, щоб кожен українець у своєму житті керувався цією настановою Каменяра, яка стала особливо актуальною тепер, коли ми відстоюємо свою Незалежність у боротьбі з російськими окупантами.
Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»
Версія для друку
5,636 переглядів
