Газета по-надвірнянськи
 

Із дитинства мріяла служити в армії: педагогиня з Надвірнянщини понад рік тримає позиції у складі 102-ї бригади ТрО у Запоріжжі

7 липня 2023, 14:41 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 2,620 переглядів

356266093_246187371495409_7

У Прикарпатському військово-спортивному ліцеї у Надвірній навчаються діти зі всіх країв України. Найголовнішою метою системи освіти та виховання тут є прищеплення з дитинства любові до Батьківщини. Тому звідси виходять справжні патріоти. Свідченням цього є те, що велика кількість випускників самовіддано захищають Україну від початку російсько-української війни.

 У цьому переконана Тетяна Гуш, сержант 76-го батальйону 102-ої бригади Тероборони, педагогиня Прикарпатського військово-спортивного ліцею, родом із Пасічної у Надвірнянщині, яка працює соціальним педагогом у ліцеї із 2009 року. До її обов’язків входить надання допомоги дітям пільгових категорій – сиротам, напівсиротам, малозабезпеченим.

Історією військово­службовиці поділились на ФБ-сторінці 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини.

«Коли почалася війна, – розповідає Тетяна, – у той же день я могла виїхати за кордон. Раніше я деякий час проживала у Бельгії, в Антверпені. 24 лютого мені почали звідти дзвонити мої друзі та знайомі, щоб я приїжджала, обіцяли допомогти з проживанням та працевлаштуванням. Але я вирішила, що повинна боронити свою землю, вступила до 102-ї бригади ТрО, до нашого Надвірнянського батальйону».

356032747_246186524828827_4

Тетяна пригадує: «Коли постало питання про виїзд батальйону в зону бойових дій, мене запитали, чи готова я виїжджати, і я відповіла, – якщо всі готові, то я теж. Мамі я сказала, що ми будемо в сусідній області. Коли я перебувала вже у поїзді, мамі подзвонили і запитали; – «А ти знаєш куди твоя Таня поїхала?». Мама плакала, переживала, благала мене повернутись – але я розуміла, що дороги назад нема. Я з дитинства мріяла служити в армії, і коли пішла у військовий ліцей – думала, що моя мрія здійснилась, але це було не так – вона здійснилась тільки тут, на війні».

Уже понад рік Тетяна у 76-му батальйоні, у зоні бойових дій на Запоріжжі.

«Тут, де ми, дуже небезпечно знаходитись, пересуватись, ночувати – кожну хвилину може прилетіти снаряд чи бомба – і все життя може обірватись. Снаряд може прилетіти будь-куди, вдень чи вночі, коли спиш. Особисто в мене страху немає – я відчуваю молитву своєї мами, своїх рідних, відчуваю захист Божий».

«Колектив тут прекрасний, за більш ніж рік війни ми всі здружились, стали однією великою сім’єю. Так, люди справді дуже виснажились – більше року на передовій. Хочеться ротації, хоча б на місяці два поїхати додому. Але, попри це, люди готові дальше стояти стільки, скільки треба! Є такі випадки у нас – люди звільняються з армії, проходить місяць-другий – дзвонять до командира і кажуть, що хочуть назад у батальйон. Поки війна не закінчилась неможливо сидіти вдома і просто чекати – треба щось робити, свій якийсь внесок в оборону держави».

На почату цього року Тетяна вирішила підписати кон­тракт із ЗСУ, оскільки хоче продовжити служити. Каже, що тут вона може зробити щось корисне для держави. У неї двоє дітей – два хлопчики 11 і 13 років. Виховує їх сама, допомагають батьки. Обоє хочуть служити у військовому ліцеї і це їх власне бажання.

«Із самого початку, коли прийшла працювати до ліцею, в мене була така мрія – коли в мене буде син– обов’язково навчатиметься у цьому ліцеї. І зараз, коли мій син уже досяг того віку, що може поступати в ліцей, я його почала відмовляти. Але він сказав: «Я хочу бути військовим, бо ти, мамо – військова, а я беру з тебе приклад». Молодший син, котрому 11, теж мені каже, що хоче у майбутньому до цього ж ліцею, бажає стати військовим, як я та старший брат. Буде у нас уся сім’я Гуш – військових» – завершує Тетяна.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!