Спочила у Господі мати Василія Аріадна Николайчук

8 серпня спочила у Господі на 98-му році життя та 67-му році монашого покликання. мати Василія Аріадна Николайчук, ЧСВВ у Монастирі Пресвятого Серця Ісусового у Войнилові Калуського району.

Нехай Господь прийме Свою вірну слугиню в Небесні Оселі. Вічная пам’ять.

Похоронні богослужіння за упокій матері Василії відправлені у Монастирі сестер Василіянок у Войнилові. Похована у цьому ж селищі, зі скорботою сповістили про це Провінція Пресвятої Тройці Сестер Чину Святого Василія Великого в Україні та Генеральна курія Сестер Чину Святого Василія Великого.

Мати Василія Аріадна (Марія-Олена) Николайчук, ЧСВВ народилась 9 лютого 1926 р. у м. Надвірна у родині Миколи Николайчука (19.12.1889-1940-і рр.) – доктора права, який провадив приватну адвокатську контору, був членом УГА, головою Просвіти та керівником хору. 22 жовтня 1939 р. заарештований радянським режимом та засланий до Сибіру. Подальша доля батька Миколи невідома. Мати – Галина Зарицька, дочка священника Людомира Зарицького – декана у Войнилові, навчалась у школі в Стрию, а згодом у гімназії сестер Василіянок у Львові.

Після арешту батька у 1940 р. арештували і матір та Аріадну і її молодшого брата Олега, та вислали на заслання у село Цабелівка Кустанайської області у Казахстані. На виселенні пробули 6 років, а 22 травня 1946 р. повернулись до Войнилова, де дідусь був священником.

Після заслання Аріадна закінчила школу та вступила до Політехнічного інституту у Львові, однак недовго довелось їй там навчатись, бо 27 січня 1951-го повторно заарештована та засуджена до 10 років позбавлення волі. Заслання відбувала в Іркутській області село Чунський. Після цього повторного заслання у травні 1956-го разом із мамою Галиною Николайчук замешкала у Рогатині, оскільки після смерті дідуся о. Людомира Зарицького плебанію зайняв православний священник, а сестер вигнав. Після ліквідації радянською владою монастиря у Войнилові монахинь прийняв о. Людомир, де вони мешкали аж до смерті священника. Сестри продовжували вести підпільне монаше життя, замешкавши у монастирській стайні, яку переобладнали під кімнату.

У 1957-му м. Василія вступила до монастиря сестер Василіянок, а через рік до монастиря вступила її мати Галина отримавши ім’я Константина.

У 1982 році після смерті м. Ірини Янович мати Василія до 1988-го виконувала служіння Протоігумені сестер Василіянок в Україні. Після виходу Церкви з підпілля мати разом із сестрами повернулись до Войнилова, де їм віддали приміщення монастиря. Мати Василія стала першою настоятелькою монастиря Пресвятого Серця Ісусового, вклавши багато молитов, праці та старань для віднови християнських та національних цінностей у молодих душах Войнилова та довколишніх сіл.

Я написав про неї нарис «Благостиня Аріадни», вміщений в антології «Сонячні обрії слова» (Івано-Франківськ, «Нова Зоря», 2012). Гнів, подив, ненависть, залишилися там, у казематах Сибіру та степах Казахстану. Тюремні мури випалили красу та знищили здоров’я Аріадни Николайчук. Під час нашої зустрічі-багатогодинної розмови при підготовці нарису я запитав мати Василію про золотий перстень на її правиці. Вона відповіла, що є Невістою Господньою, тобто дала вічну обітницю як обручниця Христа.

«ЇЇ у дитинстві і юності рідні і подружки ласкаво називали Аруся. Але ні енкаведистам, ані кагебістам не вдалося зломити дух цієї непокірної надвірнянки. У вимученому серці колись юної Аріадни, а згодом настоятельки Провінції монастирів ЧСВВ та матері Василії монастиря Пресвятого Серця Ісусового у Калущині, залишилася одна любов: до Бога й України», відзначила у своїй статті «Наречена Ісуса» Світлана Мартинець.

Надвірнянці мають пишатися такою духовною постаттю як мати Василія Аріадна Николайчук. Знаючи настрої громади у Надвірній, вважаємо, що така патріотична родина Николайчуків заслуговує увіковічення у нашому місті меморіальною таблицею та позитивним вирішенням багаторічної проблеми щодо збереження як архітектурно-скульптурної пам’ятки родинного будинку на вулиці Міцкевича і створення у ньому музейно-духовно-виховного закладу. Про це мріяла і мала таке бажання Аріадна Николайчук. Цей будинок у довоєнні роки минулого століття придбав за власні кошти її батько адвокат Микола Николайчук, а після його арешту конфіскувала радянська влада. Тут треба знайти мудрий цивілізований, толерантний, сучасний, правовий і моральний вихід зусиллями нинішніх власників згаданого будинку, місцевої влади та громадськості Надвірної. Таке позитивне комплексне рішення послужить на добро громаді і встановлення у ній своєрідної суспільної рівноваги-порозуміння і взаємо­ввічливості.

Нехай Милосердний Господь прийме свою вірну слугиню мати Василію Аріадну Николайчук в оселі праведних і за її молитвами дарує перемогу для України, яку вона так палко любила. Віч­ная пам’ять і щира заупокійна молитва.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля».