Микола Михасюк – ройовий «Іскра»

Весна 1947 року. Український народ продовжував спротив комуністичному режимові. Найбільше вогнище боротьби палало на заході України. Гірськоплинний Прут, наповнений весняними водами, оббивав свої хвилі у скелястий берег гірського хребта Діл. Той тягнувся, вкритий лісовим масивом, через усю Саджавку, вздовж річки. Саме тут, над Прутом, у кам’янистому Ділі в урочищі «Обіч» знаходилась одна з пов­станських криївок.

У ніч на 8 квітня 1947-го,за кілька днів до Великодня, до цієї криївки, де перебували п’ять повстанців, прибув ройовий сотні «Спартана» (Михайла Москалюка) «Іскра»-Микола Михасюк із трьома побратимами. Цілу ніч падав дощ і хлопці помокли. Погрівшись,розклали просушити одяг і втомлені швидко заснули. Останні дні для них виявилися тривожними і виснажливими.

Два дні перед цим у Шуткову неділю на криївку ройового «Іскри» несподівано наскочив ворог. Стійковий стрілець «Жук»-Гонтарук Іван вчасно виявив загрозу і, заскочивши у бункер, підняв повстанців. Першим вискочив «Молот»-Бідащук Іван й автоматною чергою змусив більшовиків припасти до землі.З цього скористалися повстанці і через другий вихід вискочили на гору. Відкривши вогонь по облавниках, уможливили відхід «Молотові». Ворог мав намір витіснити повстанців до річки, та вони звором вибрались на гору й опинилися у противника за спиною. Усі залишилися цілими і неушкодженими, але там, у низу, відстрілюючись, залишилися «Вівчар»- Микола Максим’юк, «Дубок» – Максим Федорчук та лежачий у криївці «Зимний»- Олекса Максим’юк. Стрільці вирішили відбити побратимів і, закидавши ворога гранатами, почали атаку. Повстанці вже наблизились до більшовиків і змусили їх відступити, але тим уже прибула підмога у силі біля 30 чоловік під керівництвом оперуповноваженого лейтенанта Гайдара. Під градом куль повстанці змушені відступити, не допомігши друзям. Ворожа куля обірвала життя повстанця «Дубка».

Більшовики відшукали вхід у криївку, де перебували «Вівчар» та «Зимний», і пропонували їм здатися, але у відповідь почули вибухи гранат. Витягнувши тіла побитих та забравши тіло «Дубка», вороги під свій безглуздий регіт повезли їх під сільську раду.

Густий весняний дощ рівномірно наспівував свою монотонну мелодію під акомпанемент струмочків, які звивисто стікали у долину річки Прут. Ранковий сон повстанців у криївці обірвав голос стійкового: «Друзі! – крикнув «Смішний»,- Ми окружені!». Повстанці вхопилися за зброю. «Хлопці, – мовив «Іскра», може, прийдеться віддати своє життя, але жоден не сміє сплямити чести українського повстанця». Він вискочив першим, а за ним і інші. А ворог атакував. Військовий відділ ВВ МДБ під командуванням старшого лейтенанта Рубіна, оперуповноваженого 2-Н УМДБ лейтенанта Гайдара та заступника начальника Ланчинського районного відділу МДБ лейтенанта Єрофєєва намагався взяти повстанців у кільце. Шквальний ураганний повстанський вогонь і ворожий «перстень» тріснув. Вони вирвались з оточення, але більшовики продовжували натиск із трьох сторін. Відстрілюючись, повстанці відступили. «Щадити набої!» – крикнув «Іскра». Єрофєєв загорланив: «Сдавайтєсь!». Та український повстанець воліє смерть, аніж полон.

Першим загинув стрілець «Ворон»- Іван Давидюк, а біля нього впав поранений стрілець «Сірий» – Михайло Тороус.

“Прощайте, друзі!, – крикнув «Сірий» і спрямував гаряче дуло автомата у себе. “Не стріляйсь, дурак!”, – закричав Єрофєєв. Та у відповідь полинуло: «За Україну й смерть не страшна!» і потягнув за спусковий язичок. Коротенька автоматна черга обірвала його молоденьке життя…

Упав стрілець «Смішний», родом із с. Корнич. Той веселий і вічно усміхнений хлопець загинув також із посмішкою. «За мною!», – крикнув «Іскра» і впав поранений ворожою кулею. Загинув стрілець «Бігун»- Іван Півторак. «Молот» пораненого ройового «Іскру» виніс на собі з-під щільного вогню ворога вище, на Діл. Сили покидали міцного «Молота». «Іскра» наказав своєму рятівникові (вони були родичами) залишити його, бо двом не врятуватися. Кулеметним та автоматним вогнем «Іскра» стримував наступ ворога. Останнім патроном він, ройовий, обірвав собі життя.

Стікаюче кров’ю тіло «Іскри» енкаведисти з люті били прикладами і палями та копали ногами. Ненависть їхня підсилювалася і тим, що два його брати залишилися вірними ідеї України. Старшого брата Якова, активного члена «Просвіти», червоні «визволителі» арештували і закатували у Надвірнянській в’язниці ще у 1940 році, а брат Ілько «Сокіл» – вправний кравець, після повернення з дивізії СС «Галичина» активно допомагав повстанцям і загинув у криївці у Саджавці у 1946-му. Тому й лютували вороги над мертвим, але нескореним ройовим.

Ось як цей бій описує у своєму звіті політвиховник сотні «Спартана» «Гайворон». «8.IV. більшовики в силі 200 чоловік оточили постій роя під командою рой. «Іскри» біля річки Прут в с. Сад­жавка. Стрільці з допомогою гранат вирвались з оточення, однак при відступі наткнулися на більшовицький відділ, який підходив на допомогу з Ланчина. Цей відділ унеможливив відступ і рій змушений залягти та зайняти становище. Цим рій попав в друге оточення. Коли більшовики запропонували здатися, стрільці сміялися і дальше героїчно оборонялися. На полі бою гине геройською смертю рой. «Іскра», який весь час кулеметним вогнем стримував більшовиків, паде кулеметник «Смілий», поранені розстрілюються: стр. «Ворон», стр. «Сірий». В дальшому бою гинуть стр. «Бігун» і стр. «Малий», чотирьом стрільцям вдається пробитися. Більшовицькі втрати: 13 убитих і невідома кількість поранених».

Виявлення цих криївок у квітні 1947-го стало справою агентурних даних зрадницького доносу.

На честь геройської смерті повстанців сад­жавчани освятили у 1990-му на місці загибелі пам’ятний хрест, а в народній пам’яті збереглася повстанська пісня з тих часів:

У Саджавці біля Прута

Час поволі пропливав.

Жило там кілька повстанців,

«Іскра» свій постій там мав.

Аж призріли лихі люди,

Сам «Іскра» про це не знав,

Що вже зрадник України

Ворогам їх запродав.

Гарний ранок і веселий,

Сонце сяє із небес.

Рано-вранці соловейко

Він зі сну будив всіх нас.

Щось не чути соловейка,

Чогось сонце не зійшло.

«Гляньте, хлопці, кругом себе,

Щоб вас лихо не знайшло» -

Так сказав ройовий «Іскра»,

Все стрільців застерігав.

Сумним ранком і похмурим

Ворог їх вже обступав.

Але хлопці не злякались,

Смерть за волю не страшна.

«Бийте, хлопці!, – крикнув «Іскра»,

Нехай знає нас жидва!».

Хлопці кинулись до зброї,

Воювать почали вмить.

Воювали, воювали,

Воювати не змогли.

Їх совіти обступили

І обходять навкруги.

Вхопив «Іскра» кулемета,

Вірно стріляв, боронив.

Як не стало їм набоїв,

«Іскра» з «Сірим» ся добив.

Сумно нам тепер згадати,

Як бої ся скінчили.

«Ворон», «Бігун», «Смішний», «Малий»

Трупом в бою полягли.

Спіть, Герої України,

Спіть ви, вірнії сини,

Ви геройськи в бою впали,

Життя своє віддали!

Саджавка 1947 р.

Список загиблих 8 квітня 1947 року.

Михасюк Микола Іванович, 1921 р.н., ройовий «Іскра»; Давидяк Іван Михайлович, 1923 р.н., «Ворон»; Півторак Іван Миколайович, 1922 р.н., «Бігун»; Тороус Михайло Васильович, 1920 р.н., «Сірий» – усі родом із Саджавки. «Смішний» родом із с.Корнич; «Малий» родом із с. Кийданч; «Смілий» – походження невідоме.

Із цієї кривавої пастки вирвались саджавські повстанці «Чуб»-Палійчук Михайло (1921-1947) та «Молот»- Бідащук Іван, який продовжив боротьбу аж до своєї загибелі 15 серпня 1951 р. біля с. Камінне. Загинув у сутичці з агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ Станіславської обл. на пункті зв’язку.

Їх славні імена і вірність боротьбі за незалежність України навіки залишаться у пам’яті саджавчан і всіх краян-українців.

Василь ГЕРЕЙ.