У Надвірній відбулася подія, яка торкнулася серця кожного, хто був присутній. З ініціативи родин безвісти зниклих й полонених військовослужбовців Надвірнянської громади, та Надвірнянської міської ради у нашому місті було втілено особливу і надзвичайно символічну ідею — встановлення пам’ятної інсталяції «СЕРЦЕ НАДІЇ». Пам’ятний знак матиме назву «СЕРЦЕ НАДІЇ», створення якої профінансувала Надвірнянська міська рада. Виготовив інсталяцію Вадим Тиміцький, приватне підприємство «Реклама Плюс», вклавши у неї не лише професійну майстерність, а й частинку власного серця.
Це рішення — не лише про простір і форму. Воно про людський біль, про материнські сльози, про щоденне чекання і молитву. Про тих, чиї імена сьогодні ще без відповіді, але ніколи — без пам’яті. «Серце Надії» стане місцем тиші й сили, місцем, де кожен зможе зупинитися, подумати, помолитися й відчути: громада пам’ятає, громада чекає, громада вірить.
Цей знак став символом незламної віри родин у повернення найдорожчих людей — наших Захисників і Захисниць, які сьогодні залишаються у полоні або вважаються безвісти зниклими. Це — мовчазний біль, який щодня живе у серцях матерів, дружин, дітей, сестер і братів. Але водночас це — жива надія, яка не дозволяє опустити руки.
Разом із всечесними отцями усі присутні об’єдналися у щирій спільній молитві за Україну, за кожного воїна, чия доля досі залишається невідомою, і за тих, хто щодня знаходить у собі сили чекати. Після молитви відбулося освячення пам’ятної інсталяції, яка відтепер стане місцем тихої молитви, світлої пам’яті та великої віри.
Під час заходу своїми словами болю, надії та незламності поділилися волонтерка, одна з ініціаторок інсталяції, дружина безвісти зниклого Героя Люба Муканова, сестра зниклого безвісти військовослужбовця Дмитра Мандзюка — Віра Присяжнюк, координаторка родин безвісти зниклих та полонених Івано-Франківської області Інна Базюк, а також Наталія Салук. Їхні слова були не просто промовами — це були голоси сердець, які живуть між болем і надією.
Особливо зворушливим моментом стало урочисте розгортання 40-метрового Прапора Надії та Героїв Прикарпаття, на якому розміщені світлини наших військовослужбовців, які зникли безвісти. Цей прапор став великим полотном пам’яті, любові та незламної віри. До присутніх звернулася і його ініціаторка та виконавиця пані Леся Федорів, яка вклала у нього частинку своєї душі.
Прапор урочисто розгорнули ліцеїсти Прикарпатського військово-спортивного ліцею — молоде покоління, яке вже сьогодні вчиться шанувати подвиг наших Героїв і берегти пам’ять про них.
Завершився захід запаленням вогників надії — лампадок, які стали символом тієї внутрішньої сили, що допомагає родинам вистояти у цьому важкому очікуванні. Кожен вогник сьогодні був маленьким світлом великої віри у те, що наші рідні обов’язково повернуться додому.
Ми віримо. Ми чекаємо. Ми не маємо права забути. І поки у серцях живе надія — шлях додому залишається відкритим.
Інф. Надвірнянськї міської ради.
Версія для друку
81 переглядів
