Пристань «шістдесят»

Це ми – семеро випускників Битківської середньої школи 1966 року зустрілися на цій пристані. А ще з двома поспілкувалися по мобільному зв’язку. Привела нас на цю зустріч Пресвята Трійця. Урочиста святкова відправа у місцевому Храмі Успіння Пречистої Діви Марії, щирі привітання з глибоким змістом священників о. Володимира і о. Петра – все це додавало віри кожному з нас про нашу значимість у суспільстві, мудрості, мужності, відваги.

Окремим рядком прозвучало привітання Степана, сина нашої однокласниці. Він відомий доброчинними ділами не лише в селі. Це його мама. Нехай святиться звання «Мама», бо доки є мама, доти – ми діти.

Спомини, спомини, спомини…

Згадали наших учителів, вони були для нас найкращими. Поділилися досвідом на такому немалому, непростому відрізку часу, де доводилося самостійно долати всі перепони, використовуючи знання, які дала школа. Дала життєвий гарт, а сама відійшла…

А ми на життєвих перехрестях іще живі, здорові, красиві, молоді…

Хоча час робить своє. Усе на світі боїться часу. А піраміди стоять… І ми також… Є поміж нас кадровий офіцер підполковник. Але не будемо видавати наші таїни-таємниці, нехай вони живуть між нами… Вічна пам’ять тим, котрі відійшли у Вічність… А нам – ходячим, стоячим, здоровим, розумним – продовжувати ходу. Бо ніхто не знає доки… наближати Мир, Перемогу своїм невичерпним досвідом!

Геть ненависного ворога з нашої рідної української землі!

Моїм однокласникам

Дороги наші розійшлись.

Їх сушить спека, миють зливи.

А ми по них так гордівливо

Йдемо і досі, як колись.

Лиш весен стрічі у саду

Під таємничий шепіт вишні.

Надії сонце радо зблисне,

Як ми притишимо ходу.

Всі тихо станемо в дворі,

Де травень журно гладив коси.

Так розмаїто нас дорослих

І через шістдесят зустрів.

Дитинство болісно щемить

І юність б’є крилом у шибку.

Ходімо разом швидко, швидко

В оту чарівну серця мить…

4 червня 2026-го

Марія Стефурак.