16 червня 2026 року на 49-му році життя відійшов у вічність Дем’янів Василь Михайлович — учасник АТО, захисник України, справжній патріот, люблячий син, брат, вірний товариш і мужній Воїн, житель с. Красне.
Василь Михайлович став на захист Батьківщини ще під час проведення антитерористичної операції, а з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову взяв до рук зброю, щоб боронити рідну землю. Проходив військову службу у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади та 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Побратими знали його за позивним «ГУЦУЛ» — відважного, надійного та незламного воїна, який сумлінно виконував свій обов’язок перед Україною. У вересні 2025 року був звільнений з військової служби за станом здоров’я. Та війна назавжди залишила свій слід у долях наших Захисників.
Василь Михайлович назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів та всіх, хто мав честь знати його. Його життя стало прикладом мужності, честі, самопожертви та безмежної любові до України.
Висловлюємо щирі співчуття матері, рідним і близьким покійного. Нехай Всемилостивий Господь дарує сили пережити цю важку втрату, а душу новопреставленого раба Божого Василя прийме до Царства Небесного. Вічна пам’ять і шана Захиснику України.
Трагічна звістка сколихнула Надвірнянську громаду. Війна продовжує забирати найкращих синів України. З глибоким сумом повідомляємо, що, захищаючи незалежність, свободу та територіальну цілісність нашої Держави, загинув наш земляк, мужній воїн Лепейко Нестор Сергійович, 12 січня 1983 р. н., житель міста Надвірна, випускник Надвірнянського ліцею № 1.
Нестор Сергійович став на захист Батьківщини у час, коли Україна потребувала підтримки кожного свого сина. 30 травня 2025 року призваний на військову службу Верховинським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та, залишаючись вірним Військовій присязі, самовіддано виконував свій обов’язок перед українським народом. Обіймаючи посаду командира машини І механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 2 механізованого батальйону, старший солдат Нестор Лепейко мужньо боронив українську землю від російського агресора.
Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. На жаль, підтвердилося найстрашніше. Мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу та незалежність, Нестор Сергійович загинув 27 квітня 2026 року поблизу села Надія Сватівського району Луганської області під час виконання обов’язків військової служби.
Сьогодні вся Надвірнянська громада розділяє невимовний біль втрати разом із матір’ю, рідними, близькими, друзями та побратимами полеглого Захисника. Неможливо знайти слова, які б змогли втамувати біль від втрати найдорожчої людини.
Низько схиляємо голови перед подвигом Воїна, який віддав найцінніше — власне життя, аби ми могли жити, працювати, виховувати дітей та будувати майбутнє у вільній українській державі.
Світла пам’ять про Нестора Сергійовича назавжди залишиться у серцях вдячних земляків та в історії боротьби України за свою незалежність. Вічна пам’ять і слава Герою Несторові Лепейку. Щирі співчуття матері, рідним і близьким. Герої не вмирають.
Із невимовним болем у серці повідомляємо, що, захищаючи Україну, до Небесного Війська відійшов наш земляк, житель міста Надвірна, оператор безпілотних літальних апаратів відділення перехоплювачів безпілотних літальних апаратів зенітного ракетного взводу 1 десантно-штурмового батальйону солдат МАЛЮЗА Богдан Миколайович, 03 травня 1999 року народження.
Серце вправного Воїна перестало битися в зоні бойових дій 30 червня 2026 року в населеному пункті Веселе Дніпропетровської області .
Богдан був одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі, хто мужньо й самовіддано боронив нашу державу, наше мирне небо, майбутнє кожного з нас. У його серці жила глибока любов до України, а в душі – сила, відвага, незламність і світло справжнього воїна.
Йому було лише 27 років. Ще стільки мрій не здійснилося, стільки важливих слів не було сказано, стільки щасливих митей залишилися не пережитими. Війна знову безжально вирвала з наших лав молодого Героя, який мав жити, творити, любити, радіти життю, але віддав найдорожче за нашу свободу.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям, побратимам Богдана.
Жодні слова не здатні втамувати біль цієї страшної втрати. У ці скорботні дні вся Надвірнянська громада схиляє голови в жалобі та розділяє Ваше горе.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у наших серцях, у нашій пам’яті, у нашій боротьбі за Україну.
З глибоким сумом повідомляємо про загибель нашого земляка, солдата ЮРЧИЛА Володимира Миколайовича, 15 жовтня 1983 року народження жителя села Стримба.
Володимир Миколайович був призваний на військову службу по мобілізації Надвірнянським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки 17 грудня 2024 року. Вірний Військовій присязі та українському народові, він із честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок. Захисник проходив службу на посаді водія-електрика екіпажу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів, сумлінно виконуючи покладені на нього завдання та щодня роблячи свій внесок у боротьбу за свободу і незалежність нашої держави. На жаль, 14 червня 2026 року орієнтовно о 18:25 серце воїна перестало битися.
У цей скорботний час Надвірнянська громада розділяє невимовний біль втрати разом із рідними, близькими, друзями та побратимами Володимира Миколайовича. Низько схиляємо голови перед Захисником України, який у непростий для держави час став до її оборони. Його відданість, відповідальність та служіння Батьківщині назавжди залишаться у пам’яті вдячної громади.
Світла пам’ять про Володимира Юрчила житиме у серцях усіх, хто його знав, любив і поважав. Вічна пам’ять і шана Захиснику України. Щирі співчуття рідним та близьким.
Захищаючи незалежність і свободу України, відійшов у вічність наш Захисник, житель села Гвізд Надвірнянської територіальної громади — Пилип’юк Степан Ярославович, 20 жовтня 1992 р. н.
Сьогодні серце громади стискається від болю, адже ми втратили ще одного мужнього сина України, ще одного Героя, який віддав найдорожче — власне життя — за мирне майбутнє рідної землі, за спокій своїх дітей, батьків, дружини, за кожного з нас. Степан був доброю, щирою, чесною і світлою людиною. Він більше дбав про інших, ніж про себе, завжди переймався чужим болем, жив із вірою в Перемогу та мрією про мирне небо над Україною. Прагнув якнайшвидше вигнати ворога з нашої землі й заради цього не шкодував себе.
Свій бойовий шлях Степан розпочав у березні 2022 року. Відтоді мужньо боронив Україну в найгарячіших точках фронту, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
На жаль, молодший сержант, водій-електрик відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, Пилип’юк Степан Ярославович 2 липня 2026 року поблизу населеного пункту Низи Сумської області отримав важкі поранення. Після евакуації до медичного закладу лікарі боролися за його життя, але 6 липня 2026 року серце відважного Воїна перестало битися.
У цю важку мить схиляємо голови у глибокій скорботі перед рідними, близькими, побратимами та всіма, хто знав і любив Степана. Жодні слова не зможуть втамувати біль цієї втрати. Разом з вами сумує вся Надвірнянська громада.
Степан Пилип’юк назавжди залишиться у нашій пам’яті мужнім Захисником, справжнім патріотом, людиною честі та відваги, яка до останнього подиху боролася за Україну.
Світла пам’ять Герою. Вічна слава і шана українському Воїну. Щирі співчуття родині та близьким.
У скорботі
Надвірнянський міський голова
Зіновій Андрійович.
Надвірнянська міська рада.
Краснянський, Стримбівський,
Гвіздський старостинські округи.
Версія для друку
67 переглядів
