Газета по-надвірнянськи
 

краяни-повстанці

Закінчення. Поч. у № 68-70 від 23 червня ц. р. та № 80-81 від 21 липня ц. р.

Чорна зрада продовжувала свою ходу теренами Станіславівської округи впродовж серпня-вересня. І  тільки завдяки втечі Дмитра Найдича («Шварна») і Станіславівського надрайонного провідника Івана Ящука («Юрка»), референта СБ Лисецького районного проводу та двох інших підпільників 17 вересня 1951-го вдалося розірвати вороже кільце. Це врятувало на деякий час від смерті провідні кадри підпілля, зокрема, «Грома» і «Гомона». У своїй записці до «Гомона» – референта пропаганди Карпатського краю «Шварно» передав списки тих, котрих захопили живими із провідників і вони співпрацювали із чекістами, кого знищили і методи роботи. Головна ціль операції – захоплення чи знищення крайових провідників «Гомона» і «Грома». [Далі...]

Після реорганізації Галицького повіту Калуської округи і Станіславівський повіт Станіславівської округи об’єднані у Станіславівський надрайон ОУН, його провідником став Григорій Вацеба («Сулима»). Через блокади та часті військово-чекістські операції не було можливості зв’язатися з керівництвом окружного проводу і сусідніми надрайонами. Тільки в серпні 1946-го підпільники Надвірнянщини налагодили зв’язки. Проте 7 червня 1947-го у Чорному лісі під час проведення військово-чекістської операції загинув Михайло Хміль («Всеволод»), який очолював провід із листопада 1944-го. Деякий час обов’язки окружного провідника виконував референт пропаганди цього округу Володимир Кузь («Руслан»), восени 1947-го керівником окружного проводу призначено Петра Федюшку («Брюса»), який до цього часу був окружним провідником Калущини. [Далі...]

Закінчення. Поч. у № 27-29 від 17 березня ц. р. і у № 30-32 від 24 березня ц. р.

Боївка «Ігоря» взимку 1945-го вчинила сміливий напад на Яремчанську в’язницю і після короткої сутички визволили 25 в’язнів. Троє молодих хлопців стали повстанцями. 9 січня 1945-го маму вислали до Сибіру, через деякий час у рідному селі з чотирма повстанцями загинув Іван. Василь та Степан воювали у боївці «Ігоря». Петро з групою біженців опинився у Чехії, потрапив в американські зону, його звідти віддали радянській адміністрації. Петрові вдалося переконати радянського офіцера, що їх захопили випадково і вивезли на роботу до Німеччини. Їх відпустили і Петро влаштувався на роботу у Чехії, однак незабаром його забрали у радянську зону, де жили у бараках і допитувало НКВД. [Далі...]

Продовження. Поч. у № 27-29 від 17 березня ц. р.

Коли Німеччина напала на Польщу і через Білі Ослави відступали поляки, їх зупинили і роззброїли та зберегли життя. До речі, пізніше один із них Рогальські у 1943-му заявив німецькому командуванню, що білоославчани 4 серпня захопили і пограбували дві автомашини з одягом і продуктами, вбивши при цьому двох водіїв. За це німці знищили у Білих Ославах більше 100 жителів долішньої частини села (різні джерела дають 103, 83 і 86). Як тепер достеменно відомо, комісар ковпаківського з`єднання Руднєв вранці 4-го серпня 1943-го послав зі сторони гори Рахів у Білі Ослави взвод Федора Старова з п’ятої роти Івана Сердюка розвідати обстановку і виставити бойовий заслін на шляху Ослави-Коломия. Як би Руднєв пішов із гори Рахів до Білих Ослав з цим взводом, то, напевно, міг би залишитися живим, оскільки радистка Анюта Туркіна за завданням НКВД нібито за співпрацю із бандерівцями не змогла би його вбити. Взвод зайняв оборону на північний захід від села, зненацька вдарив по автомашинах. Як виявилося, це німці підвозили продукти й обмундирування. Машини розграбували і спалили, двох водіїв убили, третьому вдалося втекти. Коли ковпаківці покинули село, німці розстріляли невинних людей. Стрільці із вишкільного табору ОУН під горою Рокита у відповідь на те, що ковпаківці забирали у людей худобу і продукти, вдарили по них, після цього стали менше грабувати людей. [Далі...]

Національно-визвольні змагання буремних 1940-1950 років закликали до великої жертовності десятки тисяч людей. У вирі революційної боротьби гартувалися патріотичні родини. Поварчуки із мальовничого гуцульського села Білі Ослави одні із таких. [Далі...]

«Кати криївку оточили,

Кричать: «Бандери, руки вверх!».

Хтось крикнув: «Слава Україні!

Ми не здамося. Краще – смерть!».

У ці дні пригадуємо сумний ювілей, коли 22 лютого 1952-го у селі Дзвиняч Богородчанського району обірвалося життя співця повстанської музи, визначної особистості руху опору, поета-воїна Марка Боєслава – Михайла Дяченка (псевдо «Гомін»). Він – член Української Головної Визвольної Ради, Крайовий провідник пропаганди ОУН, редактор підпільного журналу «Чорний Ліс» (1947-1850 рр.), публіцист, трибун і поет-лірик. За свою тяжку працю підпільної визвольної боротьби Марко Боєслав нагороджений Срібним Хрестом Бойової заслуги І ступеня. Загинув у розквіті життєвих і творчих сил у 42 роки. [Далі...]

У житті людського суспільства дуже часто буває, що діти йдуть дорогою своїх батьків. Вони стають політиками, підприємцями, вченими, військовими, через терни до зірок досягають нових вершин визнання. Ті, котрі вирішили присвятити своє життя боротьбі за кращу долю його народу, Держави, ризикують тим, що їхнє життя стає драматичним і трагічним. Дмитро Вітовський – один із них. Син лідера Революції, що увійшла в історію під назвою Листопадовий зрив 1918-го, у неповні 30 років закінчив свій земний шлях. Він – із когорти революціонерів, які прекрасно усвідомлювали, що шлях звільнення кожної нації густо скроплений кров’ю, нашої – так само. Кров’ю чужою і своєю, ворожою і рідною. [Далі...]

«Взявши в руки зброю, урочисто клянусь перед українським народом і Українською державою боротися за визволення України». Ці слова присяги стали сенсом життя молодих патріотів України. Один з них – Майджос Василь Дмитрович («Рись»). Його підпільне псевдо говорить саме за себе: сміливий, спритний, мужній. [Далі...]

У героїчному змагу у боротьбі за волю України, аналогів якої не знає історія, чимало родинних династій поклали свої життя на вівтар Незалежності. Родина Гуменюків із Білих Ослав – одна з таких. У сім’ї Миколи зростало троє синів: Юрко (народився у 1919-му), Петро (1921-й) та Іван (1923-й). Батько дякував у місцевій церкві, користувався авторитетом і повагою серед білоославчан, виховував дітей у християнському і національно-свідомому дусі. [Далі...]

Борець за волю України

Рубрика: краяни-повстанці, Свята | 13 жовтня 2016, 13:26 | Модератор | Версія для друку Версія для друку

Сподіваюся, вірш «Про хлопчика українця» Юрія Шкрумеляка актуальний і в наші дні. [Далі...]